yan taksiur circle 230 2

Ян Таксюр

Литератор, сатирик, публицист

 

(стихотворение в прозе)

Всё на земле проходит –
Дни, полные забот,
Разговоры, обеды, болезни,
Унижения.
Оглядываешься 
И это жизнь?
Нет. 
Что же ещё?
Что не мимолётно, не тленно?
Вечно
Хочется быть частью этого, вечного,
Чтобы остаться, 
Не исчезнуть,
Жить, а не сгинуть, как всё проходящее.
Что это, вечное?
Что не временно? 
Что навсегда?
Не «что», а Кто.
Христос.

З’явилася загроза,
Немов маніяк в кущах – 
Вночі прийшов мій мозок
І каже: – Захищай!

Тут є щось нездорове,
Це соромно, між тим
Мені якийсь В’ятрович
Пропонував інтим.

Зухвало і нечемно,
І хитро ж, на біду:
«Це буде так приємно,
Як в тебе увійду!».

– А ти йому, що кажеш?
– Кажу, що не такий.
«Я чесний мозок, враже,
І ти мені бридкий!»

Подробнее...

ГОРЕ

Як, бідний, він волав несамовито!
Бо віднімали від державного корита.

УКРАЇНА

Умивалася росою,
Захлинулася попсою…

ІСТОРІЯ

Ми мали душу ніжну та співочу,
Мов посмішка дівоча.
Хтось витяг душу, а натомість
Прийшла свідомість.

Я знав одного радикала,
Так його нічого не лякало!
Ні старі бабусі, ні дідусі,
Ні дитинка мала.
Начальство його плекало,
Пани міліціянти захищали,
Мов скали,
А пику пхали в усі телеканали.
Правда, коли виникала
Небезпека отримати в їдало,
Персона того радикала
Вмить кудись утікала.
А замість нього, шакала,
Залишалась тільки
Купка смердючого калу.

Твій макіяж, краса і врода
Залишать подіум навік.
Ти не вживала вуглевода,
До сала шлунок твій не звик.
Тебе лякали борщ, тефтелі…
Тепер дрес-код лежить в землі.
Терниста путь у топ-моделі.
А чи ти їла взагалі?
На прах твій без холестерину
Плита із написом лягла:
«Хотіла стать «Міс Україна».
Лише три дні не дожила».

Мій друг Степан
Собою так пишався,
Що в нього слід
На тілі залишався.
Коли він думав про свої чесноти,
Збиралися краплини поту,
І речення писали між грудей:
«Степаночку, ти краще всіх людей!»
І довго він беріг цю таємницю.
Бувало, натовп йде багатолиций,
Він дивиться в обличчя перехожих,
І в серці дума: «Боже! Боже!
Чому один я в тебе?
А інші – примітивні непотреби»
На жаль, не знав мій друг Степан,
Що кожний з перехожих громадян
Так само думає про себе…
І в цьому є трагедій буття,
І в цьому є пекельний холод майбуття.
А вихід є?
В гордині каяття.