Веселий хлопчик Вова З очами піонера Вночі писав промову, І тут прийшов Бандера.
Бандера був поштивий, Дотепний та люб'язний. То, мабуть, сон чи диво – Подумалось одразу.
Але підвівся Вова І уклонився низько. Підняв Бандера брови: – Глузуєте, хлопчисько?
– Та що ви, любий пане! Хіба я маю право? Лише глибока шана, І вам, герою, слава!
– Розумний ви, юначе, Приємно справу мати. Бо пишуть десь, одначе, Що був я, ніби, катом.
– Так пишуть? От уроди! Така брехня нестерпна! Ви бились за свободу, І тут логічні жертви.
– А ось ще, кажуть, теє… (Зітхнув Бандера тяжко) Що не любив євреїв І вбив чимало ваших.
Кремлівська пропаганда! Вона й не так ще може. Всміхнувся Вові пан той: – Поговорили гоже.
Зови мене Степанком, Люби Вкраїну-неньку, Будь завжди толерантним, І будеш здоровеньким.
І він пішов у морок, Десь зачинились дверці. І раптом, ніби сором, Як змій вкусив за серце.
Та сон забув той Вова – Ні болю, ні образи. Учив ретельно мову, Писав свої укази.
Хоча живе минуле, І змій той ворушився – Видіння промайнуло, Та о̀сад залишився. |