yan taksiur circle 230 2

Ян Таксюр

Литератор, сатирик, публицист

 

Тут лежу у землі, мені двадцять було,
Я – сержант, з Ірпеня, звали Вася.
Ми стріляли крізь дим, все ревло і гуло,
Ну, а потім я вмер. На Донбасі.
Пам’ятаю рибалку, в саду солов’ї,
І як мама будила уранці.
Тільки маму пригадую, очі її,
І ще хлопця одного в Слов’янську.

Подробнее...

(з циклу «Неоднозначність»)

Не ображать мені гестапо!
Геть від гестапо всі нетолерантні лапи!
Так, мались там недоліки окремі,
Але ж роки були буремні.
Так, у діяльности були помилки.
Але я прошу: припиніть оці «ухмылки»!
Бо є нові джерела (ми їм вдячні)
Там пишуть – все було неоднозначно.
До того ж, ще один момент –
У мого діда кум в гестапі був агент.
Хоч зовні кат, але таємно він боровсь
За щастя й волю.
А кума діда ображать я не дозволю!
Коротше, хлопці, захистим безвиннеє гестапо!
Мов сироту, дитину або герб, чи прапор…

(випадок під час депутатських канікул)

В листях пальми, на Гавайях,
Наче той примат,
В дранім галстуку стрибає
Рідний депутат.

Він хапається за гілку
І гойда, гойда...
Рік тому зробив помилку,
І прийшла біда.

Був круїз «Нью-Йорк-Тараща»,
Білий пароплав.
Сам пішов гулять у хащу,
Та і заблукав.

І тепер, брудне та дике,
Розгриза кокос.
Не впізнав би його спікер
Та партійний босс.

Подробнее...

Летіла якось
Частка пі-мезон,
А їй назустріч –
Частка мі-мезон.
– Привіт! Як звешся?
– Хаїм Шнеєрсон.
А ти, мій милий?
– Беня Ліберзон!
В які б глибини
Розум не спромігся зазирнуть,
Євреї там уже живуть.

День був тихий, небо ясне,
В рідній стороні
Лицар мужній та прекрасний
Їхав на коні.
Раптом плач і голос ніжний
Рветься із грудей.
А навкруг, що дивовижно,
Жодного з людей.
- Хто це плаче, - каже лицар,
- Вийди! Де ти є?
І дозволь хоч подивиться
На лице твоє!
- Ой, не можу! Горе, горе,
В серці сум без меж!
Я тепер така потвора,
Стрінеш – утечеш...
- Не втечу! Одвіку, люба,
Я не відступав.
Раптом вийшла із-за дуба,
Глянув лицар. Впав.
Потім каже: - Сиротино!
Як твоє ім’я?
- Конституція Вкраїни!
Так, це, дядьку, я.

Подробнее...

На дубі пташечка тріщала,
В кущах дитинка верещала.
Мабуть, підкинуте, Василько або Надя...
Я нахилився з відчуттям біди.
І чую раптом: "Чьо тє, дядя?
Ішов кудись, ну так іди!"