yan taksiur circle 230 2

Ян Таксюр

Литератор, сатирик, публицист

 

Був ранок схожим на нірвану:
Ковтнули з кумом три стакани,
За ними борщ, пиріг, сметану,
І все, що дав город і сад…
Та як на останкінські дівчата
Почали «Тампакс» вихваляти,
Куди і як його встромляти,
Чому тампони краще вати, –  
Тут кум нещасний вибіг з хати
І там віддав усе назад.

*Вірш написано в 90-х роках, під час перегляду передач студії «Останкіно».

Ой, сходив я, добрі люди,
Змалку пів-Європи.
Коли пішки, коли возом,
Рідко автостопом.
Надивився горя-лиха
Та й різної жуті:
Бачив повінь і холеру,
І реформи люті.
Та ніякі горя-лиха
Серця так не брали,
Як той факт, що на базарі
В мене пейджер вкрали.
Бо без пейджеру, без факсу,
Наче жлоб невмитий…
Тяжко, хлопці, на цім світі
З комплексами жити.

1996 р.

Раз Миколу по приколу
Ми на сніг жбурнули голим.
Він тремтить, мов цуценя,
Бо прикол не доганя.

Я, тіпа, класний малий,
Я фірму, тіпа, мав.
Зустрів я, тіпа, Галю,
І вийшла, тіпа, лав.
Поїхали ми, тіпа…
У, тіпа, ресторан.
І там зустріли  тіпа,
Ну, тіпа, друг Колян.
Колян був, тіпа, п’яний,
Він, тіпа, до Галі,́
А я сказав Коляну:
– Ти, тіпа, отвалі.
А Коля, тіпа, кулю
Мені, тіпа, в живіт.
Хотів дихнуть – а дулю!
Я вмер, тіпа, привіт.
Лише в останні миті
Звертаюсь до братків:
– Братки! Я жив на світі
Чи тільки «тіпа» жив?

«Група вищих посадовців держави
поклала квіти до пам’ятника
Богдану Хмельницькому,
а потім ще довго стояла,
поринувши в роздуми...»

З ранкових газет.

- Скажи, Богдане, прямо
Як гетьман, як вояк.
Яку прийнять програму?
Не виберем ніяк.
Ото зберемось в Раду,
І галас день та ніч.
Якби ти дав пораду,
Так з нас би могорич...
Ожив Богдан, і ясно
Промовив на коні:     
«Я раджу вам не красти!»
І знов зокам’янів.
- Ну, це, брат несерйозно,
Нема таких програм.
Де вступ? Де перший розділ?
І хто повірить нам,
Як скажемо два слова:
«Не вкрадемо - це гріх».
Не тільки піпл, корови
Піднімуть нас на сміх!
Ми думали, ти - гетьман,
В тобі глибокий зміст,
Що хлопець ти конкретний,
А ти, брат, утопіст.

2003.

В.А. Ющенку присвячується…

Темний вечір, спить родина,
Тиша у хатинці.
В’яже, в’яже Катерина
Кофточку дитинці.

Буде сину біла пряжа,
Донці муліне є.
Катерина шиє, в’яже -
П’ятеро у неї.

От іще одна турбота –
В Катрі стали спиці –
Не туди пішла робота:
– Ні, так не годиться!

І як раз тієї ж миті,
З пасіки, в укусах,
До кімнати входить Вітя –
Чоловік Катрусин.

Чує Віктор, як дружина,
Його дітям мати,
Каже: «Вихід тут єдиний,
Треба розпускати!»

Чоловіку б розібраться -
Він сприйняв все прямо,
І на другий день вже вранці
Розпустив парламент.

2007