Ой, сходив я, добрі люди,
Змалку пів-Європи.
Коли пішки, коли возом,
Рідко автостопом.
Надивився горя-лиха
Та й різної жуті:
Бачив повінь і холеру,
І реформи люті.
Та ніякі горя-лиха
Серця так не брали,
Як той факт, що на базарі
В мене пейджер вкрали.
Бо без пейджеру, без факсу,
Наче жлоб невмитий…
Тяжко, хлопці, на цім світі
З комплексами жити.
1996 р.
Раз Миколу по приколу
Ми на сніг жбурнули голим.
Він тремтить, мов цуценя,
Бо прикол не доганя.
Я, тіпа, класний малий,
Я фірму, тіпа, мав.
Зустрів я, тіпа, Галю,
І вийшла, тіпа, лав.
Поїхали ми, тіпа…
У, тіпа, ресторан.
І там зустріли тіпа,
Ну, тіпа, друг Колян.
Колян був, тіпа, п’яний,
Він, тіпа, до Галі,́
А я сказав Коляну:
– Ти, тіпа, отвалі.
А Коля, тіпа, кулю
Мені, тіпа, в живіт.
Хотів дихнуть – а дулю!
Я вмер, тіпа, привіт.
Лише в останні миті
Звертаюсь до братків:
– Братки! Я жив на світі
Чи тільки «тіпа» жив?
«Група вищих посадовців держави
поклала квіти до пам’ятника
Богдану Хмельницькому,
а потім ще довго стояла,
поринувши в роздуми...»
З ранкових газет.
- Скажи, Богдане, прямо
Як гетьман, як вояк.
Яку прийнять програму?
Не виберем ніяк.
Ото зберемось в Раду,
І галас день та ніч.
Якби ти дав пораду,
Так з нас би могорич...
Ожив Богдан, і ясно
Промовив на коні:
«Я раджу вам не красти!»
І знов зокам’янів.
- Ну, це, брат несерйозно,
Нема таких програм.
Де вступ? Де перший розділ?
І хто повірить нам,
Як скажемо два слова:
«Не вкрадемо - це гріх».
Не тільки піпл, корови
Піднімуть нас на сміх!
Ми думали, ти - гетьман,
В тобі глибокий зміст,
Що хлопець ти конкретний,
А ти, брат, утопіст.
2003.
В.А. Ющенку присвячується…
Темний вечір, спить родина,
Тиша у хатинці.
В’яже, в’яже Катерина
Кофточку дитинці.
Буде сину біла пряжа,
Донці муліне є.
Катерина шиє, в’яже -
П’ятеро у неї.
От іще одна турбота –
В Катрі стали спиці –
Не туди пішла робота:
– Ні, так не годиться!
І як раз тієї ж миті,
З пасіки, в укусах,
До кімнати входить Вітя –
Чоловік Катрусин.
Чує Віктор, як дружина,
Його дітям мати,
Каже: «Вихід тут єдиний,
Треба розпускати!»
Чоловіку б розібраться -
Він сприйняв все прямо,
І на другий день вже вранці
Розпустив парламент.
2007
Ой, Голани мої, ви Голани!
Сектор Газа, «узі» та Моссад…
Звавсь колись Суботенком Степаном,
А тепер звуся Іцик Шабад.
Закрутився у хвилях міграцій,
Жінка й теща кричали: «ОВІР!»
Тільки досі вночі мені сняться
Наш колгосп і Петро-бригадир.
Я лежу у голанськім окопі,
Як звелів мені батько Шарон.
Десять літ ми не бачились, хлопці,
Десять літ не пили самогон.
За горбочком араби, араби…
Міцно пейс, наче вуса, кручу.
«Гей, в атаку!» - подзвонять зі штабу.
«Хай живе Тель-Авів!» - закричу.
Як ви там, друзяки з-під Полтави?
Чи скінчилась ота каламуть?
Збудували нарешті державу?
Десь я чув, у вас менше крадуть.
Напишіть, бо так знати охота,
Чи цвіте яблуневий мій сад.
Залишаюсь солдатом спец-роти,
Друг ваш Стьопа та Іцик Шабад.
2001 р.