Не ходіть, поети-браття,
На фуршет.
Не стріляйте у багатих
Сигарет.
Не всміхайтесь на всі зуби
Навмання.
Бо, як скажуть, що вас люблять,
То фігня.
От я був на презентації
Колись.
Довго слухав ламентації
«За жизнь».
Причепився товстолапий,
Як барбос,
Говорив мені, що «бабкі –
Нє вопрос».
Голос ліз мені у вуха,
Як павук:
«Тобі вистачить, братуха,
Сорок штук?»
Говорив я: «Дуже радий…»,
Від душі
Я читав йому балади
Та вірші.
Я блищав вже на світанку,
Як п’ятак.
Думав, викличуть до банку,
Як м..дак.
Ну, а потім, як на лихо,
То ж не сон!
Я дзвонив і ніжно дихав
В телефон.
Зачіпав такі я струни
У «цабе»,
Що хотілося вже плюнуть
На себе.
Будьте прокляті, фуршети,
Навіки!
Не ходіть туди, поети,
Братіки!
Не дадуть вам там ні «личку»,
Ні погон.
Краще вдома пити звичний
Самогон…