Не ходіть, поети-браття, На фуршет. Не стріляйте у багатих Сигарет. Не всміхайтесь на всі зуби Навмання. Бо, як скажуть, що вас люблять, То фігня. От я був на презентації Колись. Довго слухав ламентації «За жизнь». Причепився товстолапий, Як барбос, Говорив мені, що «бабкі – Нє вопрос». Голос ліз мені у вуха, Як павук: «Тобі вистачить, братуха, Сорок штук?» Говорив я: «Дуже радий…», Від душі Я читав йому балади Та вірші. Я блищав вже на світанку, Як п’ятак. Думав, викличуть до банку, Як м..дак. Ну, а потім, як на лихо, То ж не сон! Я дзвонив і ніжно дихав В телефон. Зачіпав такі я струни У «цабе», Що хотілося вже плюнуть На себе. Будьте прокляті, фуршети, Навіки! Не ходіть туди, поети, Братіки! Не дадуть вам там ні «личку», Ні погон. Краще вдома пити звичний Самогон… |