yan taksiur circle 230 2

Ян Таксюр

Литератор, сатирик, публицист

 

Присвячується Ірині Ф.

Де схилилася калина,
Де дніпрові води,
Іде собі сиротина,
Дівчина Ярина.
Мала колись вроду,
Мала колись долю,
А тепер, убога,
Мов сліпа іде край дороги,
Та зітха від болю.
Щось шепоче: «Промову…
Дозвольте сказать промову
Про мову…»
Що тобі, голубко? Що тобі, дівчино?
В чому горя причина?
Чом ти ходиш край дороги
Неначе причинна*?
Чи ворожка поробила, чи може…
Мовчить бідна Ярина,
Що була колись гожа,
А тепер сиротина безвинна.
Та ми знаєм, та розкажем.
Не в тому причина,
Що ворожка вчинила.
Не ворожка, а ворожа
Тут діяла сила.
Одне слово – полюбила,
Полюбила Ярина
Хлопця молодого,
Із столиці, городського.
Якось йдуть вони в купочці
Через Дніпро по мосту,
А той хлопець і каже:
«Приходь, Ярино, до мене в гості.
Покажу тебе татові та мамі».
Зраділа голубка, прибігла додому
У щасливій нестямі.
Готуватися стала,
Книжок перечитала чимало.
Грушевського твори
Туди й назад по два рази,
Статей Петлюриних гори.
І виписала звідти
Найбільш дотепнії фрази.
Вивчила напам’ять
Славний шлях Мазепи Івана.
І пішла молода, рум’яна
Туди, де жив коханий.
А там! А там, і згадувать страшно,
Що бачить Ярина!
По стінах картини
Та портрети Тургенєва, Лєрмонто̀ва,
Та царські особи – Павло, Катерина.
Та й самі мама й тато
А ні звуку про Європу чи про НАТО.
А тільки через слово: «Нєпрємєнно»,
«Отмєнно» і навіть «всєнєпрємєнно».
І він, голуб коханий, туди ж:
«Мамочка, а пазвольтє мнє чашечку чаю…».
Бідна, бідна Ярина!
Отаке жахливе стрічає.
Потрапила сиротина
Немов до полону
У п’яту колону!
А ті, хазяї, сидять собі, теревенять
Про Достоєвського, Данілєвського,
«Пєрєдвіжніков», «оскорбльонних-уніженних»,
Чай свій ворожий п’ють.
І в якусь лиху хвилину
Чує наша Ярина
Дивнеє слово – «отнюдь».
Мов набат, мов дзвін
Вдарило у свідомість: «Отнюдь!».
Захиталася убога,
Та й поплила край дороги.
Нічого не бачить,
Нічого їй, бідній, не чуть,
Тільки одне кляте «отнюдь».
З тої пори ходить сердешна Ярина,
По селах та містах.
Усюди, як бачить калину,
Зупиниться, стоїть у сльозах…
Отак-то!
Кохайтеся, молодії,
Кохайтесь, така ваша природа,
Тут усе по закону.
Та не кохайтеся, голубки,
Із парубками п’ятиколонними!
Бо втратите вроду
Через Рахманінова та Скрябіна,
Та той «Мір іскусства».
Таке в житті бува часто-густо.
А що ж із нашою сиротиною?
Бідною Яриною?
І досі мандрує Україною.
То в Донецьку шахтарям,
То в Одесі морякам
Чи то лекцію хоче прочитать,
Чи сказати промову.
Щось лопоче про мову,
Про підриви основи.
Слова летять мов полова,
Ніхто не слуха бідної Ярини,
Бо воно ж причинне…
Одним словом,
Через ворожії чари
Не зовсім воно здорове.

 

* Причинна – дівчина, яка з горя втратила розум.