|
Цікава річ, яку ще не збагнув я до кінця:
Чим ближче ми до вільної Європи,
Тим більше нам, митцям,
Звертатись хочеться до методів Езопа.
Тож, байка... В Німеччині, а може, й далі,
В одному Лісі (не у нас, а інше все – деталі)
Рогаті дикі барани знайшли десь кулемет.
Ну, звісно, то такий предмет,
Що можна і в політику піти,
І звірям в Лісі виправлять свідомість,
І якось, стадом бойовим, з'явившись серед темноти,
В старих вовків забрати нерухомість.
Та наші дикі барани
Шукать почали історичної вини,
І поламали в Лісі геть, дощенту
Всі пам’ятники, стели, монументи,
І встановили перед кожною норою
В граніті, на коні свого Рогатого Героя.
І всіх звірят, зайчат, козлят і навіть немовлят
Примусили йому салютувати.
А інших звірів – чобіт кам’яний лизати
І цілувать завзято.
Ну, а митців покликали читать вірші.
І ті читали від душі,
І добровільно ще складали списки та донос
На тих, що цілували не взасос.
Та вийшла дивна штука.
Хоч статуй героїчних наставили чимало,
Покращення звірячого життя не наступало.
Збентежено мовчала лісова наука,
І баранці оці, рогаті, дикі
За те набили вченим пики.
Та навіть це у господарстві результатів не дало.
А навпаки, у Лісі щось тихенько загуло,
І жалісно завило, застогнало,
Мовляв, ми рік не бачили вже сала.
І десь на монументах, Героєві зробивши западло,
Кігтями нацарапав хтось: «Мурло».
Тут, звісно, рогачі згадали знов про кулемет
(Бо то для них найкращий аргумент)
Голодні в нори поховалися одразу,
А стони видали за спазм ентузіазму.
Хоча найперший в дикості Баран
На зірку подививсь Альдебаран,
Напружив мозок і видав однодумцям план:
«Щоб наш Рогатий Рух не втратив громадського лиця,
Нам треба йти до Мудреця.
Тут недалеко є могутній дуб, на дубі гілка,
На гілці – Мудрий Ворон».
(Можливо, план той був помилка)
Та барани, узявши кулемет, пішли, коли настала ніч,
І Ворон (ніби їх чекав) таку прокаркав неприємну річ:
– Так-так, ви звірів залякали,
Тремтять зайці, кроти, коали,
Бо Лісу хазяї вам дали право убивать.
А ваша вся рогата рать
Єдине, що уміє, це карать
Дітей, старих та всіх, в кого немає кулемету.
А збудувать ракету чи дать голодному котлету,
На це у вас ума нема.
Та вам це й ні до чого,
Бо ви були і є – рогате та убоге,
Жадібне, темне стадо, що гадить і краде
Та хазяям вилизує біде.
Вам хочеться, щоб вас боялись,
Бо вічно боїтесь самі.
А прийде сильний звір – і де ваша зухвалість?
Мов пацюки розвієтесь, згниєте, хто в тюрмі,
А хто сховається у пана і не бекне.
Та врешті, здохнете і з тим, хто зараз на коні,
Із монументами провалитесь у пекло.
Звичайно, за мудрість отаку зробили Ворону негарно:
В психічну відвезли лікарню,
Оголосили пташку шпигуном.
Народу в Лісі теж це не минулось марно та безкарно –
По всіх каналах перед сном
Народові митці читали колективний лист,
І, докладаючи увесь холуйський хист,
Підступним ворогом лякали.
Та згодом все пішло по-старому, помалу.
Хоч раз у темряві сміливці
Коло Героя кам’яного щось наклали,
Але вже вдень на тому ж місці
Робили селфі і всміхались «чі-і-з».
Яке майбутнє заслужив той Ліс?
Бо звірі ж вірять, що та рогатая чума
Кудись подінеться сама,
А за протести можуть боляче пороть…
На жаль, майбутнього я теж не знаю,
Та і ніхто не зна. Один Господь. |
