|
В ніч на свято, на Трьохріччя,
Як Майдан наш переміг,
Сон побачив я незвичний
І тяжкий неначе гріх.
Снилось, що три роки тому
В нас нічого не було.
Що сиджу я ніби вдома,
За вікном моє село.
Революції немає,
Я не їду на Майдан.
Сонце світить, кіт дрімає,
Кум фарбує свій паркан.
Бабця тягне до комори
Шмат товстенної свині…
А в моєму серці горе!
Гірко, муторно мені.
Де обурення народу?
Де підйом свідомих мас?
Хіба щастя на городах?
Чи Європа вже у нас?
Що ж, давайте працювати,
Милувать своїх дітей,
«Вату» будем звати братом,
Відцураємось ідей.
В школі мирно вчать трикутник,
З поля в небо лине пар –
Та мені таке майбутнє
То справжнісінький кошмар!
Хто я? Звався активістом.
А тепер? Звичайне чмо.
З каменюками та свистом
Ми ж на владу не йдемо.
Так і кум від мене кращий,
Бо у нього сад, город…
Ну, а я? Дурне ледащо?
Хоч і справжній патріот.
Але цьому сновидінню
Я кажу суворо: «Ні!»
Вийшов з хати, взяв каміння,
Розмахнувся у ві сні.
В кума кинув понад тином.
Все навкруг аж загуло.
Двір сусіда у руїнах!
І горить моє село.
От тепер питань немає –
Лемент! Стогін! Крики: «йой!»
Революція триває,
І не чмо я, а герой. | 