|
1.
В одній країні
(Ні, не в Україні)
Як тільки зацвіли
Конвалії,
Начальство каже:
– Хочеться мені
Автокефалії.
Про це я мрію
Вже давно,
Роками виглядаю
У вікно,
І сильно мріє
Мій народ,
Хоч він того не зна,
Бо десь пішов
Сапать город.
І так, ви знаєте,
Ота автокефалія
Зайшла у мозок
Тим панам,
Що варто було випити
Сто грам,
Одразу десь на березі,
В Анталії,
Надвечір, взувшись
У сандалії,
Начальство бігало
Вздовж моря
І завивало, наче з горя:
– Де ти, голубонько?!
Прилинь, автокефаліє!
2.
І вийшло так,
Що ті страждання і ридання
Кудись дійшли.
І в день, як одцвіла
Конвалія остання,
В столиці, прямо з-під землі,
З’явився ніби храм
З портретом на воротах
(Ніби Трамп).
Начальство вибігло
Із вдячними сльозами,
Вклонилося й пита
У того, тіпа, храму:
– Автокефаліє, це ти,
Жадана, дорога?!
А з-за воріт
Чийсь голос відповів:
– Ага.
3.
Ну, звісно, радість!
Слава! Нова ера!
(Пани були колись
У піонерах,
І дай їм хоч коругву,
Хоч ікону,
Ведуть себе неначе
Збір загону).
Але були і факти
Більш печальні.
У церкві тій автокефальній,
Що раптом виникла в столиці,
Як шепотіли очевидці,
Хтось невідомий
Прожива.
І взагалі, навкруг
Такі дива,
І явища такі неоднозначні,
Що муторно на службі,
Навіть лячно!
Ну, хоч бери,
І зовсім не приходь.
А головне, живе там
Не Господь!
4.
Так! Так!
Якийсь таємний пан
Роздмухує усюди
Фіміам.
І дивиться то весело,
То грізно.
І очі в того пана різні,
Одне червоне,
Друге чорне,
І причащає, нібито, народ
Попкорном!
5.
Довідавшись про це,
Місцевая еліта,
Убрана в галстуки,
Твереза і умита,
Прийшла для перевірки
Якось зранку.
А їм назустріч вийшов
Наглий пан той
(На ліву ногу
Він трохи шкутельга):
– Привіт, еліто дорога!
Чом невеселі?
Чом з обличчя кислі?
Хотілося помісну –
Це помісна!
Хотілося єдину –
Це єдина!
А ну, падлюки,
Швидко на коліна!
Тут, звісно,
Хлопці всі упали,
До панових копит припали,
Лише губами плямкнули:
– Невже?
А дядько той ірже,
Тремтить еліта…
Коротше, з отих пір
«Питання церкви»
Там було закрите.
|
