Хтось не повірить, але сталось диво –
Зустрів я лідера держави на Мальдівах.
Він був зажурений, на плѐчах ніби хустка.
– Це ви? – питаю. – Мабуть, у відпустці?
– Виходить, так, хоча ніяк не звикну,
Ще й разу не катавсь на гідроциклах,
Не грав у преферанс, не пив мартіні,
Бо думи всі мої на батьківщині.
– А що бентежить вас? Фінанси чи погода?
– Весь клопіт мій: чи щастя є в народу?
Чи правильну я підібрав команду?
Бо, кажуть, нас вже обійшла Уганда.
Чи не багато побратими вкрали?
І чом так низько рівень впав моралі?
Тут він зітхнув, сльоза душила, видно:
– Свого народу влада в нас не гідна!
Посади обіймають тільки фріки –
Один алкаш, а другий безязикий,
Мов сатана збирає в уряд хлопців
На сраній європейській барахолці!
Та й сам я, вам признаюсь, любий друже,
Вправляюсь з інтелектом щось не дуже…
І раптом, читачі мої люб’язні,
Я вкрився потом наче був у лазні!
– Пробачте! Обізнався! Був неправий!
То лідер був не нашої держави. |
