yan taksiur circle 230 2

Ян Таксюр

Литератор, сатирик, публицист

 

Поиск

Всюди, всюди вороженьки!
У дворі та в хаті.
Захопили землю-неньку
І панують кляті!

«Згинуть! Згинуть! – ми чекали, –
Мов роса на сонці»,
А насправді, їх чимало,
В кожному віконці!

Он сміються! І в кватирку
Пхають свої лапи.
– Зникніть, про̀кляті утирки,
Годі панувати!

Раптом зникли! Що це? Диво?
Ворогів немає!
Так приємно і красиво,
Соловей співає.

День співає, два співає,
А на третю нічку
Пісня ніби-то триває,
А мені незвично!

На душі чомусь погано,
Наче сталось горе.
От раніш, устанеш рано –
Вороги вже поруч.

Їх побачиш, і від люті
Серце аж холоне!
А тепер нема, по суті,
П’ятої колони!

Білий птах летить над гаєм,
Колоситься жито.
Якщо ворога немає,
Так навіщо жити?

Посилали ми прокляття,
Це давало сили.
Зникло все! Нема завзяття,
Шлях один – в могилу!

Вся культура зникла, нене!
Бо в своїй основі
Мала тільки лють скажену
І бажання крові.

Та знайомий голос каже:
– Не журися, синку,
Ще побачиш кляте, враже,
Почекай хвилинку!

– Так і є! За мить коротку
Знов пішли, мов хмара:
Шахтарі в косоворотках,
У кіпа̀х хазари.

Пушкін вдягнений чекістом,
А на танку – няня.
Кров заграла, мов «Ігристе»,
Я – у звичнім стані.

Хвиля ненависті б’ється,
Затопила душу.
– Хто там підло так сміється?
Зачекай, придушим!

Люта ненависть палає,
Все горить довкола!
Землю трусить та хитає,
Погоріло поле.

Сад усох, упали хати,
Діточки без крову.
Та мені на все начхати,
Бо живу я знову!

Знову є мета у мене.
Славу, грай, бандура!
Ні! Жива держава, нене,
І жива культура!