Колись так буде в ріднім краї…
Не знаю час, не знаю строк.
Та уявіть: дідок вмирає.
Звичайний фастівський дідок.

Стоїть сім’я, до сліз готова –
Старо̀му вже чимало літ.
Чекають на останнє слово,
Онукам, дітям заповіт.

Старий зітхнув: – Як ваша ласка,
Не забувайте про святе.
Завжди носіть ковідну маску
І бережіть ЛГБТ.

– Іване, любий! Що ви, діду?
Але шепоче дідуган:
– Ваші слова – мені обида,
Бо Жанна я, а не Іван.

Що, читачу? Тобі недуже?
Такий фінал тобі не гож?
І я ж про те, мій любий друже.
Як кажуть в Фастові, отож!

2021.