|
В блакитнім небі ні хмарини,
І сяє сонце.
Мов наречена, Україна –
Біля віконця.
Вікно широке, видно хату,
Там квіти всюди.
Приходять в хату заглядати
Усякі люди.
Лесбісти, геї, феміністи –
Свободи діти.
Партнери із Європи, звісно.
Всі прагнуть вчити.
Ось німець каже: – Гендер! Гендер!
І мружить очі.
Вкраїни тьопає серденько:
– Заходь, синочок!
Мій любий Гендер, йди до столу,
Нам будеш гостем.
Он борщик, хліб і матіола –
Живемо просто.
А німець зник. В віконній рамі
Уже німкиня:
– Немає місця «тату» й «мамі»
В твоїй країні!
– Ой, ваша правда, добрі фрау,
Геть норми хижі!
Не буде «неньки», буде вау!
Ну, як в Парижі.
І вмить з Парижу – пан аббатик
Теж суне личко:
– Давай по-модньому вінчати,
Не так, як звично.
Побратись можна з павіаном
Або з предметом.
– Гей, павіанчик мій коханий!
Чекаю, де ти?
Віконце ширше, ширше, ширше,
Таке велике,
Що зазирають всякі інші
Погані пики.
Темніє. Сонечка не видно.
Віночок пада.
Вкраїні соромно, огидно –
Скрізь, наче гади.
І замість сміху – сум і стони…
Вкраїно-мати!
Мерщій закрий-но Овертона
Віконце кляте.
2022 | 