|
– Заспівай мені, Поете,
Про ліси, про поле
І душі високі злети,
І красу довкола!
– Ні, не можу, вибач, друже.
Пта̀шки та мурашки…
Щось мені це все не дуже,
І про душу – важко.
– А тоді про щось небесне,
Рай чи Матір Божу.
– Намагався, якщо чесно,
Але теж не можу.
Серце сповнено до краю,
І щодня сильніше.
Інша музика там грає,
І бентежить інше.
– Що ж там грає? – Ой, багато!
Світло, як в палаці,
І оркестр, і завзятий
Дядько в чорнім фраці.
Як махне своїм музѝкам,
Хлопці в ту ж хвилину
Так ушкварять, наче дикі,
Марша або гімна!
Там іще обличчя різні
Мерехтять по залі.
Ті веселі, а ті грізні,
Мов на карнавалі.
І сам чорт не розбереться,
Що в мені дрімає.
Тож, для пролісків у серці
Місця вже немає.
– Ну, востаннє! Будь ласкавий,
Спробуй! Буду радий…
– Добре, слухай: Слава! Слава!
Ворог! Зрада! Зрада!
2021 |
