Ян Таксюр

Знову курви брешуть,
Тільки нас не нудить,
Ось приїде Ештон,
Ештон нас розсудить.
Дике в нас минуле,
Темні та неситі,
Ось приїде Нуланд,
Нуланд нас просвітить.
Правди ж взяти ніде,
І белькочуть жаби.
Нам учитель – під..р
Та ті евробаби.
Проковтнем поради
Та підем до ями,
Із піснями, стадом,
Знову холуями.

До зали суду входить пан Поет
І бачить: як живий, сидить сам Ленін!
І вождь гукає до Поета: «На колени!»
І той упав! І наче пташка із тенет
Почав співать: «Ви – геній! Геній! Геній!
І зовсім ви не кат, а демократ!
Я по ночах вивчаю діамат!
Коротше, кат – Бандера,
Про це я вірш писав,
Як був ще піонером,
А ви…ви переможець у лавровому вінку!»
Ілліч побачив спритність отаку
І розуміння ситуації і часу,
І каже: «Проводить Поэта в кассу!»
І вмить в митця з очей солоне потекло!
На серці знову спокій і тепло –
Він знову буде там, де видають бабло…

2011

О, мой законный Президент!
Посланье женщины примите.
Не смею называть вас «Витя».
Тут, впрочем, тонкий есть момент:
Вы мне давали Обещанье.
Лет семь назад вы на прощанье,
Объехав город мой родной,
(Пусть говорят, не мне одной)
Но слово дали. После гимна.
Ах, успокойтесь! Не в интимном
В электоральном смысле, но…
Уже подмечено давно,
Коль за мужчину голосуешь,
Как я за вас, из года в год,
Чуть-чуть влюбляешься, ревнуешь.
На саммите, недавно вот
Вам строит глазки фрау Меркель,
А мне на сердце как-то мерзко.
Когда ж с Ахматовой попали
Вы в неприятнейший просак,
И в вас плевали, вас топтали
Толпа писак, толпа кривляк,
Я вас жалела словно брата,
А может быть, ещё сильней.
Но знайте: то была расплата
За ваш обман души моей,
Где я хранила ваше слово.
Какой обман? Забыли снова?
Ну что, ж открою вам секрет.
Вы обещали снять запрет
Позорный, глупый и жестокий.
Язык Есенина и Блока
Перед законом оправдать,
И что-то там ему придать…

Всім хайль! Живу тепер далеко,
Куди й не слав Печерський суд.
Немає в мене яйко, млєко,
Коротше, тут не зеер гут.
До того ж клімат нездоровий,
Сусіди – монстри, шеф – свиня,
Але вивчать державну мову
Можливість маю я щодня.
І от усіх вітаю радо:
Вкраїнці! Виборці! Брати!
Яких орлят обрали в Раду!
Якої нашої мети!
Від щастя забуваю, де я,
Думками лину в Київ, Стрий –
Живуть, живуть мої ідеї!
Як Ленін вічно я живий.
І нащо я тоді на танках?..
Тепер і сам, без теревень,
Капут до вас постука зранку,
І зброя ваша – бюлетень.
О! Демократия – то сила!
Я оцінив її давно.
Всім щиро данке з-під могили,
У вас не німці, а кіно.

(єгипетська байка)

Зустрілись якось
Фараон і Фаріон.
– Як звуть тебе, – питає Фаріон.
– Тутанхамон.
– Виходить, не тутешній…
А хто ж тобі, сердешний,
Таке не українське дав ім’я?
Судила б я отих дуреп!
В дитинстві звався як?
– Аменхотеп.
Тут зовсім Фаріон скривило,
Неначе сир вона російський з’їла.
І каже: – Милий,
З таким ім’ям пливи до Нілу!
У справжніх фараонів, любий пан,
Імен є тільки два:
                      Роман або Степан.

Закінчу байку без моралі –
Якби ту кралю
Занести до якоїсь піраміди,
Поставити почесну варту, гіда,
Нехай її вартують чи лікують,
Як скарб національний
                    демонструють,
А потім хай гарненько замурують
Усі щилинки виходи та входи,
Щоб «львівська мумія»
Не вийшла на «Свободу».

Некоторые читатели приняли всё за чистую монету и не заметили иронии. Потому, и не печатал долго. А ведь, на мой взгляд, отношение автора к проблеме ксенофобии очевидно.

От, кажуть, нам Росія – брат.
Чи там, сестра.
То казочка стара, і нам давно пора
Сказати: «Ні,
Таких братів ми бачили в труні».
Бо завтра і яка-небудь Камбоджа
Прийде та скаже: «Ось яка я гожа,
Я вам – кума!».
І так у родичі налізуть задарма
І Конго, і Бахрейн, і Гваделупа.
Щоправда, краще цілувати в дупу
Якогось свата на плантації батату,
Ніж мати туляка за свояка.
Ну, що в нас спільного з обличчя чи
                    спиною?
Хіба що він так само гуманоїд?
Та факт цей, Господи прости,
Ще, ой, як важко буде довести.
За що, спитаєте, давлю його як
                    тлю?
А просто…не люблю.

1999 г.