Ян Таксюр

В часи, пригадую, прадавні
Ми святкували 1-е Травня.
Чіпляв комсорг червоний бант,
А ми хапали транспарант
І шикувались гарно
З портретом німця Карла.
Іще носили на руках
Того, з бровами і в зірках,
І нишком у колонах
Давились самогоном.
А щоб сексот не здибав, пес,
Волали “Слава КаПеРеС!”
О, молодість бурхлива!
Щаслива і жахлива...

(страшна колискова)

Поміж хатами блукала
Як вовчок,
Януковичем лякала
Діточок.
Ой, ховайтеся під ковдру,
Лячно скрізь,
Зараз прийде Янукович,
Всіх поїсть!
Всіх подушить і на дачу
Забере,
Хто вночі його побачить,
Той помре!
В нього зуби наче шабля
Ятаган,
В нього руки наче граблі –
Монстрюган!

Мені аж страшно уявляти,
Що стане в рідному краю,
Коли «блакитні» ті хлоп’ята
Навчать неправильно кохатись
Вкраїну милую мою.
Як бригадир Петро, рум’яний,
Зробивши «хімію» як бля,
Піде в колготочки убраний,
В гаю чекати Василя.
А той Василь листа напише:
«Петрусю, кицю, так би з’їв
Твої порепанії ніжки…»
А жінки, жінки, горе їм!
Живуть затурканії, тихо,
Ніхто їх вже не пригорне,
А головне, а головне –
Дітей не буде з того лиха,
І обезлюдніє наш край.
Не дай нам, Господи, не дай…

Як десь лунає:
«Моральна влада» -
Так серце знає:
Вже вкрали, гади...

„Мовчи! Лікуйся і мовчи!
Здавай аналізи сечі,
На скельце плюй і в животі
Носи гидотні препарати,
Але ніколи у житті,
О, мій нещасний, хворий брате,
Не смій у лікаря питати,
Що є у того на меті,
Коли він стука, дме, згинає.
По-перше, він того не знає.
По-друге, твій здоровий стан-
Це річ настільки ефемерна,
Така тонка, така мізерна,
Як той невидимий туман,
Що піднімається зрання.
Рецепт написаний – брехня!

В нас є мета.
Вона свята.
За ту мету,
Як Віннєту,
Веду орлят:
Ату! Ату!
І ворог пада
Під п’яту,
І стогне гад!
І кров густа,
І січ крута,
І вже ніхто
Не пам’ята,
Де та мета,
Хоча й свята?
Авжеж, свята!
І ось вже потяг наш
Ту-ту,
Нащадок ставить
Нам плиту,
І пише: «Вмерли
За мету
Не зовсім так,
Не зовсім ту...»