Ян Таксюр

Мікробі раз казав мікроб:
– Кохана, я – не жлоб,
Я хочу, щоб
В теплі ми жили залюбки
Як два мікроскопічні голубки.
Отож, повземо трохи вниз,
Там є для нас чудовий організм.
– Ні, –  каже мила, –
Не підходить аж ніяк,
То ж організм одного з комуняк…
Комуняки́! Братки!
Вже дійсно, мабуть,
Закінчилась ваша путь –
На вас мікроби не живуть.

В мене очі, як дві дірки,
Пика, як в свині.
Але вийти в телезірки
Хочеться мені.
Скаже хтось: «Бажання дике,
Хлопче, схаменись!
Ти свою погану пику
Бачив хоч колись?»
Та не дам на це я згоди,
В мене свій маршрут.
Пика – то не перешкода,
Головне – розкрут.
От засуньте мою пику
В сорок передач,
І глядач до неї звикне,
Змириться глядач.

Я знав одного генерала –
Це був чудовий генерал!
Він сам співав Леонковалло
І “Люди гинуть за метал”.

Читав Гомера, Спока, Блока,
Він знав, Овідій – це Назон.
Його обізнаність широка
Вражала рідний гарнізон.

Він пам’ятав розливи Нілу,
Але з посад його звільнили:
“ЗА ПОЛНОЕ
НЕСООТВЕТСТВИЕ
ВЫСОКОМУ
ЗВАНИЮ ГЕНЕРАЛА»

Без мене худнеш, не рум’яна,
Прийду – круглієш личком, руцями.          
Виходить я – гарант, кохана,
Гарант твоєї конституції.

Так любила Камдессю,
Що здавалось – укусю!
І для того Камдесся
Годувала порося.
Як приїде Камдессю,
За державу попросю.
А поможеш, Камдесся,
Буду я твоя уся.
Прилітає Камдессю,
Я не хочу, каже, всю.
Як на мене, Камдесся,
Досить тільки порося.
Ну, тепер оту мусью,
Мабуть, точно укусю!

*Мішель Камдессю – до 2000 року голова МВФ, в якого наша держава полюбляла колись просити гроші. Зараз, на іншій посаді. Але, я впевнений, ми завжди знайдемо собі якесь нове Камдессю.

…Чтобы войти в семью передовых европейских стран, Украина должна отказаться от устаревших терминов «отец» и «мать», заменив их на «родитель № 1» и «родитель № 2». Кроме того, однополые супруги должы получить возможность усыновлять и удочерять украинских детей.

З демократичної преси.

Звали дівчинку Педора.
Та не в тому її горе –
Матір кликала вона!
Раптом з темного вікна,
Наче привид чи кошмар –
Дядько Єврокомісар.