(притча)
Ми будували радісне майбутнє, Нам за вождя був славний пан Петро. О, дні буремні, світлі, незабутні! На серці ви залишили тавро. Петро був отаманом бездоганним – Шляхетний лицар, майже Робін Гуд. Лише одну властивість мав погану, І звичку – теж не зовсім «веррі гуд». Можливо, через тяжкії дороги (Чи склалась так житейська каламуть) Нестерпно у Петра смерділи ноги, І раз на рік в єврея міг шмальнуть. Пройшли роки, ми вдячні провидінню, Життя – мов храм любові і добра, Хоч інколи десь чується смердіння, То запах ніг покійного Петра. І хоч навкруг усе в добрі й любові, Галушок, сала майже океан, У храмі інколи виходять плями крові Євреїв, українців, росіян. Це явище вивчають наші вчені, Збагнути хочуть витоки і суть. А кров і знов точиться потихеньку, І ноги тхнуть, і тхнуть, і тхнуть, і тхнуть… |