yan taksiur circle 230 2

Ян Таксюр

Литератор, сатирик, публицист

 

Поиск

Зустрів я вранці радикала:
– Як зараз платять? По безналу?
Чи налічманом у конверті?
Тут він заплакав: – Краще вмерти,
Ніж марно жить собі на горе!
В мені патріотизму море,
У грудях все аж засмерділо!
Та викликів нема «на діло»!
Хоч шини є та каменюки,
Не дзвонить ні одна падлюка!
Спитав: – Шукатимеш роботу?
– Робота не для патріота…

– Куме, чули, що каже Монахова?*
– Слів нема, лиш гукаємо: нах!
– Овва!

*Тетяна Монахова – уповноважена із захисту державної мови часів президента Зеленського.

– Ой, мамо, мамо! Я боюся!
Наснилась Звіробій Маруся!
А поруч ще якась Федина* –
Вони шиплять на Україну,
І лячно глянуть їм у очі!
То відьмаки? Чи привид ночі?
– Ти помиляєшся, дитино,
І та – людина, і та – людина…

*Софія Федина, Звіробій Маруся – депутатка та волонтерка, які відкрито погрожували президентові Зеленському та ображали його.

Було місто мальовниче,
Мальовничий край –
Хати, верби, усе звично,
Зовні, наче рай.
Та летить у місто звістка
Долом, по ярам:
Наші хлопці-активісти
Захопили храм!
Тихо, мирно, не жорстоко,
Почитайте звіт!
Двом бабусям дали в око
І одній в живіт.
В церкву вдерлися, десь, троє
В героїчний час.
І за те усім героям
Видали аванс.
– Ворогів погнали звідси!
(Тут і гімн заграв)
Прощавайте! Помоліться!
В нас багато справ.
Уклонивсь громаді кожний,
Мить – і їх нема!
Та стоїть той храм порожній.
Холод і пітьма.

Подробнее...

Було у мене, хлопці, відчуття:
Усе! Кінець! Немає майбуття!
Вже не потрібна наша боротьба,
Нема, в кого плювать,
Кричать: «Ганьба! Ганьба!»,
Бо ворог кинув патріота,
Наче фрайєра…
Та богу дякую, з’явився сенс життя!
Хоча не богові,
А Формулі Штайнмайєра.

(спогади європейця)

Крокує Києвом парад.
Як кажуть, «никаких преград!»,
Це перемога толерантності forever.
Йдуть мужики в бюстгальтерах рожевих,
У кожного і вуса, і коса.
А навкруги та ж вічная краса!
Дніпро, каштани, Володимирова гірка!
І хоч поліціянт готовий бить по нирках
Того, хто скривдить любителів європ,
В землі копається, як завжди, хлібороб,
В садах плоди невпинно набирають соки,
Річки течуть, і вітер між осоки,
І небо накриває поле й гай.
І так здається, ніби оцей рай
Не похитнуть ні зради, ні паради.
Та це помилка, браття, це обман.
Бо, як пройшов рожевий караван,
Як проповзла блакитная шпана,
Так наче рідний край
Ковтнув шматок лайна…