Ночь над столицей плывёт королевою,
Вот и гробница из красных камней.
– Здравствуйте, гений! Мы – «новые левые»,
Мы – оправдатели ваших идей.
Много хорошего есть для доклада вам,
Вместо забвения – мощный подъём.
После работы проделанной адовой
Вновь про коммуну мы всюду поём.
И про тачанки, летящие с грохотом,
И у затылка холодную сталь…
Пишем «каменты» и корчит от хохота,
Но для Рассеи приколов не жаль!
Хохму, отец, про тебя мы придумали,
Будто бы «боженька» был тебе мил,
Церковь жалел (и свята твоя мумия),
Ну, а попов не топил, а любил.
Блогеров шустрых берём на зарплату мы,
Чтоб указали народу, где зло.
Главное, чтоб не узнали Распятого –
Имя, прости, называть тяжело.
Если же где-то враждебное сборище
Крикнет: «Не гений!». Мол, вождь крайне слаб,
Вызовем в суд! Как не гений? А кто ещё?
Надо ж учесть разрушений масштаб!
Ваше величье поймут даже детушки –
Горы казнённых! Хоть ростом был мал.
Сколько же раз покачнули планету вы!
Как на Отчизну ваш мозг повлиял!
Вечно живой! Мы исполнены планами,
Новый «Союз» нам заказан не зря,
А чтоб народец словами погаными
Русь проклинал и Святого Царя.
Вал перемен всех накроет стремительно,
Русскую веру забудет ваш край,
Снова взорвём храм Того…не Спасителя,
Тут и настанет земной, типа, рай.
Будем прощаться, дела просто грудами,
Но вдохновляет великая цель.
Как нам писать? А мы рядом с Иудою –
Бес Вельзевул и бес Азазель.
2026
Українським милим краєм,
Де цвіте чебрець,
Йшла Урсула фон дер Ляйєн,
Поруч з нею – Мерц.
Мерц, високий мов лелека,
Стука в двері хат:
– Бабка, яйко, сало, млєко!
От же злющий гад!
А харчів, як вітром здуло!
Зголоднів народ…
– Шнелер там! – кричить Урсула, –
Здесь Европа ждёт!
Їм виносять трошки сала
Та курча худе.
Та Європа каже: – Мало!
Кіндер ваші де?
Хто на фронті гинуть буде?
Де ваші сини?
Тихо плачуть бідні люди:
– Згинули вони…
Чи в могилі, чи в полоні,
Не знайти той край.
Мерц від люті став червоним:
– Гадкій русиш швайн!
А в Урсули коло тина
Аж тремтіння рук!
– «Русіш» найн! Це ж Україна!
Как же так, мой друг?!»
Толерантно треба, звісно,
Щоб було все гут.
Швайн – я! Но украинский!
Незалежність тут!
І забравши хліб останній,
Вкравши, що було,
Йшли пани кудись в тумані,
За селом село.
Ось і Рада промайнула,
Далі… далі геть.
Мерц з мішком, з мішком Урсула,
Поруч з ними – смерть.
2026
Рыжий Томми жил на свете –
Весел, крут, но мил.
Больше Мэри, больше Бетти
Сделку он любил.
Весь в делах, вертясь, как белка,
Пел он песнь свою:
– Где ты, Сделка? Моя Сделка!
Сделка, ай лав ю!
И однажды в миг прекрасный,
Как мечта светла,
Та, о ком вздыхал он страстно,
(С ней сундук зелёных баксов)
К Томми в дом вошла.
И, сундук увидев, Рыжий
Закричал: «Душа!
Счастье вижу! Рай всё ближе!
Сделка хороша!
Пей, душа, и празднуй шумно
Много лет подряд…»
Только Бог сказал: «Безумный!
Счастье? Ох, навряд.
Пыл умерь и, молча, слушай.
Вовсе ты не крут,
Нынче ночью твою душу
У тебя возьмут.
И спасёт ли твоя Сделка,
Как придёт пора?»
И дрожал наш Томми мелко
В страхе до утра.
А с утра вскочил довольный:
– Сон и чепуха!
До чего же бог прикольный!
Шутка! Ха-ха-ха!
И стал ездить он за плату,
Где течёт Гудзон,
Выступая со стендапом
«Мой прикольный сон».
Танцевал, забыв о грусти,
Слыша звон монет,
Но не знал, что в сердце пусто,
Что души там нет.
Что рогатые уроды
В пекле песнь поют:
– Ты нам, Рыжий, душу продал!
Томми, ай лав ю!
Мені приснилося, неначе Єрмака
Вхопила ТЦК
І пхає до авто з натхненням диким.
А він не лізе, бо великий!
Дядьки кричать: «Сідай!»,
Єрмак: «Не буду!»,
І раптом, ніби той шаман,
Він дістає з кишені ляльку Вуду
І верещить: «Крекс-фекс! Кінець-триндець!»,
І зникло (хай їй грець)
Трекляте ТЦК,
Лише сліди лишилися
Смердючі та криваві…
А все ж таки якого Відьмака
Ми мали, хлопці, на чолі держави!
То полем золотым, то степью,
Душой живя на небеси,
Шёл Государь наш Страстотерпец
Дорогами родной Руси.
Никем пока что не замечен,
Мундир солдатский без наград.
Но вот Иван идёт навстречу,
Он встрече вовсе и не рад.
Орлы и царские портреты,
И Зимний с криками «Долой!» –
Былых времён страшат приметы:
Опять самодержавный строй?!
Но Царь сказал: «Не бойся, Ваня,
И ложью не терзайся зря.
За клевету без покаянья
Господь вам не пошлёт царя».
И Он уходит. Даль туманна,
Стоит Иван, потупив взгляд,
Стоит один среди обмана
И смеха красных дьяволят.
Конает рiдная Украйна,
Но Бог не нужен и не дорог,
Лишь ворон чёрный: "Файно! Файно!"
Да по углам мертвящий морок.
И скоморох, налитый злобой,
С братвой пирует среди храма,
И вэсэушники из гроба
Зовут и плачут: "Мамо! Мамо!"
И смрад парфума из Европы,
И янки всюду ищут сделки,
Но разбредаются холопы,
А Днепр медленный и мелкий.
И тёмный Киев дышит страхом,
И не кричится "будьмо, гэй!" нам.
Ну как там, сынку, твои ляхи,
Что ж, помогли тебе, Андрейка?
2026
