Ян Таксюр

Мені приснилося, що знов «регіонали»
Гуляють вільно по моїй землі.
Людей частують хлібом, медом, салом,
Радіють кури, вівці та кролі.

І де-не-де димлять уже заводи,
І ро̀дить рясно поле та город.
Але ж вони придурки та уроди!
І кожен з них іще й не патріот!

І бра̀ти нам нічого в них не гоже…
Але, голодний, муки не знесу!
Я без харчів, пробачте, жить не можу,
І я беру ворожу ковбасу!

І я дивлюсь в регіональні очі
Тим, розтреклятим, підлим, не своїм!
І їм! Хоча я зраджувать не хочу!
Ненавиджу! Ненавиджу та їм!

22.07.2020

Мені приснилося, що Путіна не стало.
Кудись подівсь, чи в космос полетів,
Чи стало зле від вкраденого сала.
І ось сиджу собі на самоті,
Чекаю, що настане процвітання,
Що гривня вскоче вгору, мов орля,
Що геть підуть усі наші страждання,
Що оживе сплюндрована земля.
Бо Путіна ж нема! Усе чудово!
Тепер підйом, прогрес і урожай!
Але печально мукає корова,
І сохне необроблена межа,
І за вікном не йдуть щасливі люди,
І на ТV брехня тих самих пик…
І сумніви мені бентежать груди,
І думи, хоч я думати не звик.
І лячно, що додуматися можу
До страхітливих, зрадницьких речей!
Я прокидаюсь і питаю: «Боже,
До чого сон?». І сльози із очей.

22.05.2020.

Не розпускай нас, любий Вова!
Не розпускай!
Хоч ми п’ять літ несли полову,
Тремтів Wi-Fi…

Не вимикай нам мікрофона!
Мов смерть, ігнор.
Нам вчора в Раді снилась зона
І прокурор.

У нас у всіх є ма̀лі діти
І свій гешефт.
Не відганяй нас від корита,
Наш юний шеф!

Багато ми зробили марно,
Так, вибачай!
Дехто з колег у кулуарах
Кричав: «Зіг хайль!»

Та в патріотів і у хворих
Є привілей.
Так що не вздумай, нам на горе,
Мінять коней.

Жорстоким бути, друг Володя,
Ти не звикай!
І годі вже лякать нас! Годі!
Не розпускай!

Гудбай, Петро, гудбай!
Нам більше не співай
Про наш майбутній рай,
Реформи, урожай.
Гудбай, Петро, гудбай!
І хайп свій припиняй
Про «повне прощавай»,
Бо нудить рідний край.
Гудбай, Петро, гудбай!
Ти кращий? Ну, нехай!
Святий, а не шахрай.
От тільки не співай!

Та раптом чуєм знову –  
Та ж пісня! Слово в слово!
Хто ж це співає?
Вова...

Щоб мати нам безвізовий режим,
Не зупинюсь ні перед чим!
Зніму останню кожушину,
Віддам хатину і скотину,
Продам картини,
Бронзи, клавесина!
І тільки не продам я сина,
Воно ж маленьке ще хлопча.
Ну, і можливо, Батьківщину,
Хоча…хоча…

(тест для самоперевірки)

Усі, хто сумує,
Як вийде надвечір у рідні поля,
Агенти Кремля.

Усі, хто зітхає і плаче,
Як тільки почує здаля скрипаля,
Агенти Кремля.