|
Мені приснився знову дивний сон –
Приходять у мій дім якісь уроди,
І кажуть: «Ми – посланці від народу,
Синів його відбірний легіон.
А ну, давай, нам, дядьку, напрямки,
Чи можна тебе звати патріотом?
І, взагалі, скажи нам, хто ти, що ти?
Які ти маєш погляди, думки?»
Дивлюсь на тих «відбірних» (хоч і сплю)
Яке ж воно дурне, бридке, убоге!
«А вам, пани люб’язні, що до того?
Ну, звісно, рідну землю я люблю».
«То все слова! – вола мені юрма, –
Ти довідку нам дай чи документа!
Щоб там була печатка президента.
А як не маєш, тут тобі й тюрма!».
І голосно ригають, мов скоти,
На стіл сідають та на підвіконня.
Я їм: «Вимоги ваші не законні,
І прошу не звертатися на «ти»!
Як можете, – кажу, – такі брудні,
Тут виступать від імені держави?»
А ті зухвало: «Значить, маєм право!»
І лист зім’ятий тикають мені.
«Читай-но, вуйко, пишуть там про нас,
Що ми шляхетні, гарні та відважні.
Он, бач, які там підписи поважні?
До речі, де тут грошики у вас?»
Хто вас наслав?! Кошмарна, підла жуть!
(Що покидьок – у кожного на пиці).
«Від кого ми, державна таємниця!»,
І знов ригають, і, мов коні, ржуть.
Скажіть, цей сон – то особливий знак?
Вночі прийшов з якої він нагоди?
Сказать, що хазяйнують в нас уроди?
Так ми це бачим кожень день і так. |
