|
З’явилася загроза,
Немов маніяк в кущах –
Вночі прийшов мій мозок
І каже: – Захищай!
Тут є щось нездорове,
Це соромно, між тим
Мені якийсь В’ятрович
Пропонував інтим.
Зухвало і нечемно,
І хитро ж, на біду:
«Це буде так приємно,
Як в тебе увійду!».
– А ти йому, що кажеш?
– Кажу, що не такий.
«Я чесний мозок, враже,
І ти мені бридкий!»
– А він? – Гука, мов репом,
Дурні якісь слова:
«В’ятрович я! Директор!
І маю всі права!»
Від нервів став свербіти
Апендицитний шов.
– І що ж зробив бандит той?
– Він в мене увійшов!
Для мозку – ціла драма…
А от мені – фігня!
Бо в мене зникла пам'ять,
І настрій вмить піднявсь!
Зробивсь В’ятрович татом
І гуру, ясна річ.
Я став усім пишатись.
Пишаюсь день і ніч!
А пан директор душить
І ще гарчить, мов щур:
– Пусти мене у душу!
Невже й туди впущу? | 