Ян Таксюр

Повір, кохана, то не байки,
І сум глибокий недарма.
Зібрав мій пост дві сотні лайків,
А твого лайку там нема.

Всміхнулась ти, мовляв, не горе,
І пострибала, мов дитя.
А я? Як жить мені в ігнорі?
У в лайках сенс мого життя!

Життя безлайкове нестерпне,
І я клянусь тобі, Марусь,
Усім святим! Хоч Цукербергом!
У річці нашій я втоплюсь.

Бо лайки то ж не просто бали,
То значить, «Вася – молодець»
А ти мій статус підірвала
І зруйнувала нанівець.

Хоча позбавить можеш суму,
Зробивши ось, який прикол – 
Зайди на стінку мого кума
І напиши: «Петро – козьол».