|
(частина третя)
1.
ЗАПАШНА ІСТОРІЯ
В країні Саливонії
Було заборонено
Слово «зловоніє».
По-перше, воно іноземне,
А по-друге, щось неприємне
У повітрі Саливонії
Весь час дуже сильно
Смерділо.
Але керівництву до того
Не було ніякого діла –
Воно весь час
Прославляло героїв,
А боротися із смердінням
Здавалося йому
Великим гемороєм.
Тож саливонівська еліта
Вирішила оголосити
Навіть розмови
Про постійну задуху
Зрадою національного духу.
І, ви знаєте, одразу
Знялось це питання делікатне.
Просто замість «смердючий»
Тепер кажуть «ароматний».
2.
СУДОВА ПОМИЛКА
В країні Саливонії
Дуже хотіли
Досягти рівня Японії.
Але так виходило,
Що досягали
Тільки рівня Гондурасу.
Ну, і розчаровані народні маси
До слова «Гондурас»
Знайшли неприємну риму.
І повсякчас
(Як на майданах,
Так і за закритими дверима)
Називали тим неприємним словом
Лідера держави.
Тут, звісно, заводилися
Кримінальні справи –
Людей хапали, саджали
На строки, що Європу вражали.
Але судові помилки
З’ясувалися з часом:
Адже лідер тої держави
І, справді, був повним
Підо..асом.
3.
ПРИКОРДОННІ СТРАЖДАННЯ
В країні Саливонії
Дірка в кордоні є.
І якщо простий саливонівець
Полізе в ту дірку,
Миттю одержить по нирках
Від мужніх прикордонників.
А от, якщо полізе саливонівец не простий,
А яка-небудь цяця,
Тоді вже, пардон мадам,
Тоді мило приносять на таці,
Щоб пропхалося цяцине сало.
Звісно, активісти писали
Про несправедливість таку,
Що народові не до смаку,
Аж у самісіньке ОБСЄ.
Мовляв, не є
Демократичною та дірка,
І це прикро, і гірко.
Але скільки тим спостерігачам
Скарг не пхали,
ОБСЄ тільки зітхало.
Зітхало, собі, і зітхало,
Зітхало, воно собі, і зітхало…
4.
ТРАГЕДІЯ ПОЕТА
В країні Саливонії
(Немов якась долі іронія)
Письменників яскравих
Було чимало,
Але їх чомусь не читали.
Наприклад, був такий
Степан Грач
(Поет і поезії перекладач)
Так у того Грача
Не було жодного читача!
Отака-то сумна справа.
І от якось приходить до поета
Сатана лукавий
І каже: «Хочеш, любий митцю,
От саме у мить оцю
Зникнуть віднині
Усі книжки в твоїй рідній країні?
Від Ронсара аж до Павличка!
Тільки твої твори
Стоятимуть на поличках».
Подумав трошки той бідний Грач,
Примарився йому справжній
Захоплений читач,
І каже він лукавому сатані:
«А чому би і ні?»
І вмить по всій Саливонії
Настала повна Грачева гегемонія!
Зникли Шекспір та Хемінгуей,
А з кожної крамниці,
З кожної полиці
Вірші Степанові тягнулися
До людей…
І тут немов ляпас,
Мов харкнули в лице –
Народ подививсь на оце
І не видав любові народної.
Навпаки – не купив книжечки
Жодної!
В поета аж сльози
Навернулись на очі.
Раптом, знов сатана: «А хочеш,
Зникне і народ цей невдячний?»
«Увесь?» – питає Грач мій.
«Увесь! – всміхнувся лукавий –
За байдужість таку
На помсту ти маєш право.
Тай ніхто не згадає тоді
Про ганьбу твою та образу».
Поет Грач погодивсь одразу.
5.
СВЯТИНІ САЛИВОНІЇ
В країні Саливонії
В окремих місцях
Дивні ікони є.
На них замість доброго Бога –
Якась неміч убога.
Якийсь кровосос і бандюга.
До того ж таємний садюга.
Але попри усі патології,
Саливонівцям служить за бога він.
Кладуть йому поклони
Біля тої ікони.
І це дійство нечисте
Нікого не вражає і не ображає.
Ну, окрім справжнього Бога,
Звісно…
|
