|
Одна дитинка Божа
В дитинстві була гарна,
Наче рожа.
Росла, всміхалась,
Тішила батьків.
Але, як досягло воно
Десь, тридцяти років,
Зробилося із ним нещастя –
Почало красти.
І крало, крало, крало…
І не якийсь там гаманець
Чи сало,
А цілі галузі, заводи,
Феросплави,
Газети, транші, пароплави.
А далі що?
Поста̀ріло це Божеє дитя,
І вже кінчалася житейськая путя,
І днів лишалось мало,
Але воно, за звичкою, ще крало,
Хоча, по правді, вже й не перло.
А потім те дитятко вмерло.
Який же висновок, спитаєте,
Історія несе?
Пробачте, друзі.
Оце все. |
