Ян Таксюр

Не розпускай нас, любий Вова!
Не розпускай!
Хоч ми п’ять літ несли полову,
Тремтів Wi-Fi…

Не вимикай нам мікрофона!
Мов смерть, ігнор.
Нам вчора в Раді снилась зона
І прокурор.

У нас у всіх є ма̀лі діти
І свій гешефт.
Не відганяй нас від корита,
Наш юний шеф!

Багато ми зробили марно,
Так, вибачай!
Дехто з колег у кулуарах
Кричав: «Зіг хайль!»

Та в патріотів і у хворих
Є привілей.
Так що не вздумай, нам на горе,
Мінять коней.

Жорстоким бути, друг Володя,
Ти не звикай!
І годі вже лякать нас! Годі!
Не розпускай!