|
Один пацан (в житті ні бе, ні ме)
Шукав у барі бармена посаду.
Та якось переплутав резюме –
І раптом він пройшов в Верховну Раду.
Спочатку, бідний, знітився. Що? Як?
Збагнуть хотів діяльності основи.
Але почув: «Не смикайся, чувак!
У нас тут в Раді більшість випадкових»
І скоро хлопець той, здолавши страх,
На кнопки вправно тиснув прямо зранку,
У спікера читаючи в очах
Усі бажання, примхи, забаганки.
Лише одне бентежило весь час
(І навіть в день пристойної зарплати)
«Невже це все? Чи є іще якась
Мета у мене, як у депутата?»
Бувало, їде парубок в авто
І бачить, люди, мовчки, край дороги
Стоять собі у куртках і пальто,
Такі бліді, захекані, убогі.
І знову думки в’ється мотузок,
Коли проходить люд багатолиций:
«Між нами, мабуть, певний є зв'язок?
Але який? Для мене таємниця…»
Питав колег наш юний депутат.
Та всі, не відриваючись від праці,
Кидали різко: «Я нє понял, брат!»
І потім додавали ще: «Нє парься!»
Став хлопець пити антидепресант.
На нього дивувались владні гілки.
І раз в сесійній залі хворий пан
Натиснув не туди. Зробив помилку.
Про все забув, дивився у вікно,
В душі, як завжди, клекотали шторми.
І, з ворогом неначе заодно,
Закон він прийняв лівої Платформи.
Обурилась команда молода.
Мандат забрали, вигнали з ганьбою.
І, випавши, мов пташка із гнізда,
Герой сидить і плаче під вербою.
А що ж команда? Далі залюбки
Веде народ і пише в книзі долі.
І нам кричить: «Нє парьтєсь, чуваки!
Усе окей! Країна під контролем!»
Та все одно, дивлюсь тривожно в даль.
Туди, де мерехтить партійний парус.
І в серці то надія, то печаль,
І я, пробачте, парюсь, парюсь, парюсь… |
