Важкі питання розум нищать: Навіщо це? І це навіщо? О, клятий, клятий карантин! Бувало, в клопотах і праці я, А нині – самоізоляція, З усіх боків неначе тин.
І там, за тином, до світання, Немов тортури, запитання: Навіщо жив? Кого любив? І що з тобою буде далі, Як смерть прийде (он мруть в Італії) І серце мре від перспектив.
Колись весь день ганяв у милі, Душа чи серце не боліли, І не було ніяких дум. Тепер у тиші ясно бачу, Що я нікчемний та невдячний, Ну, хто вчинив цей тяжкий глум?
Кабмін чи мер наслали біди? Бо совість гірша, від COVIDа, І дух болить ще більш, ніж плоть. Та, як згадаю очі мера – Духовність, не його це сфера… Виходить, попустив Господь.
Щоб край мій підійшов до краю, І там збагнув, що жив, мов Каїн, І закричав, немов з тюрми: – Народ я грішний, з України, Помилуй, Господи, як сина, І, наче блудного, прийми! |