Важкі питання розум нищать:
Навіщо це? І це навіщо?
О, клятий, клятий карантин!
Бувало, в клопотах і праці я,
А нині – самоізоляція,
З усіх боків неначе тин.

І там, за тином, до світання,
Немов тортури, запитання:
Навіщо жив? Кого любив?
І що з тобою буде далі,
Як смерть прийде (он мруть в Італії)
І серце мре від перспектив.

Колись весь день ганяв у милі,
Душа чи серце не боліли,
І не було ніяких дум.
Тепер у тиші ясно бачу,
Що я нікчемний та невдячний,
Ну, хто вчинив цей тяжкий глум?

Кабмін чи мер наслали біди?
Бо совість гірша, від COVIDа,
І дух болить ще більш, ніж плоть.
Та, як згадаю очі мера –
Духовність, не його це сфера…
Виходить, попустив Господь.

Щоб край мій підійшов до краю,
І там збагнув, що жив, мов Каїн,
І закричав, немов з тюрми:
– Народ я грішний, з України,
Помилуй, Господи, як сина,
І, наче блудного, прийми!