|
(прощальне)
Шаліє безодня, і радо шумить
В мережах нечистая сила,
Бо вийшла із пекла і в підлую мить
Прийшла і Олеся убила.
Чому так у тебе, вишневий мій край?
Сміливих кладеш в домовину.
Та Київ мовчить, і каштановий гай…
А він вас любив – Україну.
Хоч кажуть: неправильно неньку любив –
Пихаті «любителі-профі» –
Не так, як велять. І тому погубив
Себе на місцевій голгофі.
Шукаєте вбивць? Я скажу. Це вони,
«Кохателі» правильно й чисто.
Бо їхня любов – тільки пошук вини,
І злоба, і ненависть, звісно.
А ще дика заздрість, що наче змія,
Гризе, розгризає їм душі.
Бо Мертві Бездари – то їхнє ім’я,
А тих, хто живий, мертве душить.
Олесю, прощай. Сперечались не раз,
І бачились раз на сто років,
Та ось, наступив той останній твій час,
І серце щемить, одиноке.
У дні Воскресіння лилась твоя кров,
Тож, схибили наші іуди –
Я вірю, Христос, коли прийде Він знов,
Покличе тебе, не осудить.
Бо каже Господь, той блажен чоловік,
Хто правди шука – присно й нині.
Ти правду шукав весь недовгий свій вік
Собі і своїй Україні.
Я вірю, що кара убивць не мине,
Що, взявши тебе наче сина,
Всю злобную неміч Господь прожене
З твоєї, Олесь, України. |
