До рук ми взяли арматуру,
Щоб захистить свою культуру!
У нас культура дуже файна –
Це наша думка одностайна.
Але її не любить ворог,
І може вкрасти, нам на горе.
Тож, берегти культуру-цяцю –
То наш обов’язок і праця.
От вчора ми зустріли дядю:
«Скажите, – каже, – Бога ради,
Что здесь за край? Укра̀йна это?
Как-будто стало меньше света!
Сады цветут и есть левады,
Но ходят странные парады –
Пустые очи, души, лица,
Мой дух в краю родном томится…»
В руках ми стисли арматуру:
«Ти чьо? Наїхав на культуру?
Сюди іди-но, дядьку милий!»
Коротше, добре пригостили!
Оно, лежить тепер без руху.
Ну, як? Полегше стало з духом?
З кишені витягнули ксиву,
А там ім’я стояло – диво!
Тверезий, хлопці, я, їй богу.
У ксиві пишуть, тіпа, Гоголь…
2020. |
