|
Я голос чув: «Ми прийдем знову,
Злочинний прийде знов режим…»
І раптом входить Янукович,
І йде Азаров поруч з ним.
Стояла ніч. Ще спали півні.
Страшне видіння, голоси:
«Ми підлікуєм нашу гривню,
Дамо за безцінь ковбаси,
І газу буде в нас чимало…».
Так підло вабили мене,
А ще в руках вони тримали
Щось соковите і смачне.
І посміхалися криваво,
З того, смачного, капав сік.
Хотів я крикнуть «Геть!» чи «Слава!»,
Але від голоду не зміг.
Жахлива мить! По тілу піт лив,
Я ледь не зрікся всіх ідей!
І тут згадав я чисте, світле…
Не пиво, хлопці. Двох людей.
Обличчя двох моїх обранців
(І тануть став ганебний глюк).
Нардеп Крисюк один пан звався,
А інший був – козак Рилюк.
Коли згадались їхні очі,
Де глибина, духовність, дух,
Я закричав катам: «Не хочу!»,
І затулив руками слух.
«Перед лицем таких моральних
Авторитетів та взірців
Не зраджу я! Геть, інфернальні!
Геть, політичнії мерці!».
І зникли Янек і Азаров.
І те, смачненьке, зникло вмить.
(Хоча, як танула примара,
Я встиг шматочок відкусить).
Ох, як же тяжко було, рідні,
У тім двобої та війні!
Зате лишилась в мене гідність,
І всі здобудки – при мені.
Та сил нема. Немов побитий.
Перед очима сало, хліб…
Тут тіло почало тремтіти,
А до зарплати десять діб.
Пішли голоднії судоми,
Тремтить нога, тремтить рука…
І впав! І втратив я свідомість!
І більше, кляту, не шукав. |
