|
Я бачив сон: крокую рідним краєм.
Кричу: «Ура!». Вклоняюсь кожен раз.
Когось стрічаю пишним короваєм...
Кого стрічаю? Ох, злякаю вас!
Того! Того! Кремлівського владику,
Чиє не можу вимовить ім’я.
О, гѝдкий сон! О, сновидіння дике!
Пробачте, браття, друзі та сім'я!
За що мені, одвіку патріоту,
Прийшло оце ганебніше із див?
То ворога невидима робота!
То промені ворожі мають вплив!
Вночі я плачу, не відкривши очі,
Дивлюся на приниження своє.
І серце бідне бачити не хоче,
Але прокинутись мені щось не дає.
А той тиран всміхнувся хитрувато:
– Ну, здравствуй, брат! Что хочется? Проси!
І, навіть не обурившись за «брата»,
«Спасибо» я сказав та ще й «мерси».
А далі більше (земляки, пробачте)
Тремчу і досі, як згадаю жах.
Підступний кат жбурляє гроші в пачках,
І бачу я не гривні у руках!
И опускаюсь, молча, на колени,
Потом кричу повторное: «Ура!».
Потом пою с восторгом, с упоеньем:
«Как упоительны в Ростове вечера!»
Прокинувся. Збентежений та грішний.
Знов рідний край, неначе тихий рай.
Але з тих пір почав співати нишком:
«Каравай, каравай! Кого хочешь, выбирай!»
2021 |
