Один митець жив серед мрій,
І марилось щодня –
Йому кричать:  – Ти, Вась, крутий!
А інші – то фігня!

І бачився чудовий край
Чи, може, островѝ –
Що не скажи, що не заграй,
Всі кажуть: – Геній ви!

– Чарівний хутір! – марить він, –
Духовнеє село,
Де вільно диха сучий син,
Мурло та барахло.

І назива себе Митцем,
Роденом, Фаберже.
І «піпл» хаває оце,
І навіть не ірже.

Та де ж прекрасні ті краї?
Де Ельдорадо? Де?
Несе пан комплекси свої,
А щастя не знайде.

Усюди глум або облом,
Життя його не торт.
Нарешті – хата за селом,
А в хаті жив сам чорт.

Митець заходить, скромний гість,
А потім весь завмер:
Сидить той чорт і су̀ші їсть,
Співає Моргенштерн.

Оговтавсь трохи наш митець,
В хазяїна пита:
– Скажи, чортячий пан-отець,
Щасливі є міста?

Або держава (все одно)
Де радість, не печаль –
Утнеш якесь своє гівно,
І видають медаль.

І навіть суд чи активіст
Доробок захища…
Чорт загарчав:  – Є в тебе хист,
Нахабність, як в прища.

А в інших справах просто жах!
Нікчемність, брат, без меж.
Шукав державу по світах,
А сам в такій живеш.

А ну, геть звідси! Чорт приніс
Бездарного мерця!
І суші взяв той клятий біс,
І кинув у митця.

2022