Один митець жив серед мрій, І марилось щодня – Йому кричать: – Ти, Вась, крутий! А інші – то фігня!
І бачився чудовий край Чи, може, островѝ – Що не скажи, що не заграй, Всі кажуть: – Геній ви!
– Чарівний хутір! – марить він, – Духовнеє село, Де вільно диха сучий син, Мурло та барахло.
І назива себе Митцем, Роденом, Фаберже. І «піпл» хаває оце, І навіть не ірже.
Та де ж прекрасні ті краї? Де Ельдорадо? Де? Несе пан комплекси свої, А щастя не знайде.
Усюди глум або облом, Життя його не торт. Нарешті – хата за селом, А в хаті жив сам чорт.
Митець заходить, скромний гість, А потім весь завмер: Сидить той чорт і су̀ші їсть, Співає Моргенштерн.
Оговтавсь трохи наш митець, В хазяїна пита: – Скажи, чортячий пан-отець, Щасливі є міста?
Або держава (все одно) Де радість, не печаль – Утнеш якесь своє гівно, І видають медаль.
І навіть суд чи активіст Доробок захища… Чорт загарчав: – Є в тебе хист, Нахабність, як в прища.
А в інших справах просто жах! Нікчемність, брат, без меж. Шукав державу по світах, А сам в такій живеш.
А ну, геть звідси! Чорт приніс Бездарного мерця! І суші взяв той клятий біс, І кинув у митця.
2022 |