|
Привіт, хелло, чи як там треба?
(У нас компанія проста)
Та, пане Байдене, не гребуй,
А прочитай цього листа.
Дивились ми із побратимом,
Як ви із Путіним ля-ля.
І, знаєш, з посмішками тими
Ти виглядав, як друг Кремля.
Де лють, погрози чи атаки?
Де твердість в ру̀хах і словах?
Немов якась тендітна Псакі –
Увесь на нервах, на понтах.
Ганьба і сором перед нами!
Потеревенів і утік.
Та ти повинен був зубами
«Північний» гризти той потік!
Сказав, що ані ти, ні НАТО
Не стане військом над Дніпром.
А хто ж нас буде захищати?
Город і сад? Не ми ж з Петром!
Ну, розгубивсь (там хитрі гади)
Чомусь не зміг лягти кістьми.
Так подзвони! Проси пораду
В Петра, у мене чи куми.
Не впала б, Джозефе, корона,
Набрав би нас у «Київстар».
Так ні! Якомусь там Макрону
Дзвонив, дзвонив! А це зашквар!
Байдюнчик, любий, якщо чесно,
Немає вищої мети,
Ніж захист наших інтересів.
І це збагнуть повинен ти…
Отак писали ми в «Колибі»,
Аби розсіяти пітьму.
І раптом голос, з неба ніби:
– Скажіть-но, хлопці, а чому?
Чому, з якого переляку,
Під ваши стони та виття
Сини Гудзону й Потомака
Ладнать повинні вам життя?
Оце образа, так образа!
Так, слухай, невідомий глас:
– Тому що (вік не бачить газу)
Немає в світі краще нас!
Сиділи вдвох, дивились вгору,
Скрізь необроблена земля…
– Виходить, в небі теж є ворог?
– І там запроданці Кремля.
2021. |
