Ян Таксюр

До «Святошина» від «Нивок»,
Переїхавши Дніпро,
Молоді, старі та сиві
Якось їхали в метро.

Дід онуку віз до школи,
Два дядьки зайшли в вагон.
Не дививсь ніхто навколо,
А лише у свій смартфон.

Навіть тітонька товстенька,
З тих, що носять валідол,
Щось там тицяла тихенько,
Вибираючи прикол.

Раптом диво. Без обману.
(Правда, хтось казав, гіпноз)
В мить одну на всіх з екрану
Подививсь Господь. Христос.

Глянув просто. Прямо в очі.
Мов спитать хотів одне:
– Ти чого знайти там хочеш?
Може, ти шукав Мене?

І, злякавшись, без’язикі,
Пасажири в той же час
Стали тицяти на «вимкнуть»,
І екран смартфону згас.

Під невидимим покровом
Знову Той, Хто є життя.
Їдьте, пані і панове,
Далі в світле майбуття.

2021