|
Осінній вечір, повний болю.
Сиділи ми серед імли
І між собою, в дружнім колі,
Тихенько Путіна кляли.
Бажали вмерти блискавично,
Болячок тяжких і біди –
Логічно і патріотично,
І конструктивно, як завжди.
Іще ми мріяли уперто,
Що Кремль раптом упаде.
І ми спитаєм: «Де тепер він?»,
І скажуть нам: «Та вже ніде».
І, ніби, доля удалася,
І думи тя̀жкі линуть геть.
Та раптом друг наш спільний Вася
Щось пробурчав собі ледь-ледь.
– Про що ти, Вась? – Та серед скрути
Прийшла ідея дивна. Втім…
Якби нам ворогів забути
І до роботи стати всім.
Хто до грабѐль, хто до лопати,
Хто за комп’ютер, ясна річ,
І працювати, працювати
Для України день і ніч.
Щоб люди ті, що з нами поруч,
Раділи знову на землі
В достатку, позабувши горе,
І щоб не скніти у імлі.
Сказав оце він з личком милим,
Утнув «концепцію» свою,
А ми з братами зрозуміли:
На грудях гріли ми змію.
– Твоя ідея недоречна,
Європа нам не скаже: «гут!».
Ти, Васю, мрійник небезпечний,
І ми тобі вчиняєм суд.
І, хоч Васяку ми любили,
Всі навалилися гуртом
І придушили. Ні, не вбили,
Але три дні лежав пластом.
А ми і знов сиділи в скру̀ті,
І все було, як перед тим.
За що Васька образив Путін?
О, бідний, бідний побратим!
2021. |
