|
Вечір сідає, немов батарейка.
Доле моя! Я б хотів не таку.
Двоє в кімнаті нас – я і мій Рейтинг.
Привид чи тінь? Он стоїть у кутку.
– Рейтингу! Ріжеш мене без ножа ти,
Інколи розпач приходить без меж.
– Я не збирався тебе ображати.
– Як не збирався? Так ти ж не ростеш!
– Що ж, не росту. Та хіба це важливо?
Іншим речам не радієш чого?
– Мабуть, жартуєш? Мені неможливо
Жити без тебе! Без росту твого.
– Значить, для тебе я в світі єдиний?
– Так! І прохання у мене одне!
– Може, тоді упадеш на коліна?
– Я на колінах! Помилуй мене!
– Ну, а скажімо, приносити жертви
І віддавати мені без жалю?
– Все, що завгодно, і навіть померти!
Тільки зростай! Я благаю, молю!
– Смерті не треба. Що ладний віддати?
Зараз уважно у серце поглянь.
Можеш – матусю чи рідного тата?
– Маму і тата? Немає питань!
Край свій, як хочеш, продам або знищу!
На̀що без тѐбе мені рідний край?!
– То вже чимало. Та маєш найвище –
Душу свою віддаси? – Забирай!
Рейтинг регоче, мов темна істота…
Раптом лякаюсь: – Це я? Чи не я?!
Губи тремтять, шепочу йому: – Хто ти?
– А здогадайся! Ти знаєш ім’я!
Ранок туманиться, ґрати на вікнах.
Ма̀ю лежанку жорстку та хитку.
Троє в палаті нас – я, поруч лікар
Й чорна потвора сміється в кутку.
2021. | 