Українським милим краєм,
Де цвіте чебрець,
Йшла Урсула фон дер Ляйєн,
Поруч з нею – Мерц.
Мерц, високий мов лелека,
Стука в двері хат:
– Бабка, яйко, сало, млєко!
От же злющий гад!
А харчів, як вітром здуло!
Зголоднів народ…
– Шнелер там! – кричить Урсула, –
Здесь Европа ждёт!
Їм виносять трошки сала
Та курча худе.
Та Європа каже: – Мало!
Кіндер ваші де?
Хто на фронті гинуть буде?
Де ваші сини?
Тихо плачуть бідні люди:
– Згинули вони…
Чи в могилі, чи в полоні,
Не знайти той край.
Мерц від люті став червоним:
– Гадкій русиш швайн!
А в Урсули коло тина
Аж тремтіння рук!
– «Русіш» найн! Це ж Україна!
Как же так, мой друг?!»
Толерантно треба, звісно,
Щоб було все гут.
Швайн – я! Но украинский!
Незалежність тут!
І забравши хліб останній,
Вкравши, що було,
Йшли пани кудись в тумані,
За селом село.
Ось і Рада промайнула,
Далі… далі геть.
Мерц з мішком, з мішком Урсула,
Поруч з ними – смерть.
2026
| 