|
Ось лечу я у ракеті,
За вікном зірки,
Поруч сало у пакеті,
Хрін та огірки.
Запустили мене люди
З нашого села,
Щоб про нас тепер усюди
Чутка загула.
Щоб на Альфі чи на Гамі
Наш зростав престиж,
Ми трудились до нестями,
Мозолів та гриж.
Ми продали всі корови,
Їли хліб з вівса,
Щоб ракету цю здорову
Випхать в небеса.
Та зате вже й в Андромеді
Скажуть: "Ну, ви бля..."
Раптом я когось угледів
І крутнув руля.
Залишивши чорний кратер,
Вилізло мурло.
Я йому під пику карту:
"Ось мое село!"
А воно відкрило баньки
І подало звук.
Мабуть, було то вітання,
А, можливо, й пук.
Тільки я звітую швидко:
"Хлопці, в добрий час!
Ще одна потвора гидка
Знає вже про нас!"
І лечу, рулю до поту!
І, чорт забирай,
Вся космічна та сволота
Визнає наш край!
І летючі, і безкрилі,
І якийсь удав.
Правда, десь дали по рилу,
Ну і я десь дав.
Взагалі, серед рогатих
Зріс авторитет.
Та пора вже і до хати,
Як казав поет.
Повертаюсь. Де ж паради?
Де мій гордий рід?
Перекошена сільрада
Та старенький дід.
Посивілий та схудалий,
До мене гука:
"Дядьку, ми корів продали.
Дайте молочка!"
Я смикнувся до ракети,
Та забув, му..к –
Там лише престиж в пакеті
Та порожній бак. | 