Я добре знаю свій народ,
Бо я поет-народознавець.
Я маю хист і маю право
Вказати точно, де народ,
А де – підробка чи примара.
Буває вийде в окулярах
Якесь опудало чуже
І каже: «мілая погода!»,
Такую погань до народу
Не віднесу, бо бачу вже
В очах заморські витребеньки;
А мій народ простий, рідненький!
От вчора він зустрівсь мені:
Сидить, всміхається, радіє.
«Ну, як?», – питаю. – «Та надію
В душі плекаю ночі й дні,
Що просвітить мене прийдете,
Голубчик, панночку, поете!»…
І заспівав, аж загуло,
І став навприсядки стрибати.
Оце – народ! А не мурло,
Пихате, хитре, бородате.
І ще одна прикмета є,
Щоб знать, народ це чи потвора:
Народ мої вивчає твори,
А «не народ» на них плює. |
