Ах, друже, друже, любий друже!
Мене давно цікавить дуже,
Ну, звідки це тремтіння нервів,
Коли я бачу десять євро?!
І це бажання немовляти
Від радості, пробачте, сцяти,
Коли десь кажуть: «єлісєйскіє поля»,
«Брюсель», «Монмартр» і «о-ля-ля!».
І хочеться стегном як курва вихиляти,
Взуття, схилившися, лизати,
Від щастя щось верзти не до пуття!
Як звуться ці мізерні почуття?
Оці нікчемні «чуйства»?
І раптом здалеку – луна, мов з забуття:
Холуйство…холуйство…холуйство… |
