|
Відвідав якось на Хрещатику
Фаст-фуд.
А потім – зуд,
У грудях скрут,
І в животі такий «не веррі гуд»,
Що вже хотів подать до суду.
Та десь почув,
Що власники фаст-фуду –
Поважні люди.
І що вони торують шлях
Державі до Європи,
Щоб ми туди ввійшли
Не як холопи –
Як рівні! Гідні увійти
У справжній їх фаст-фуд,
Де нас поплескає по спині
Курт чи Кнут,
І скаже: «Гут!»
Та щоб здійснилася подібна мрія,
Я згодний позабуть, пробачте, діарею!
Але, кінчаючи оце ессе,
Відчув, як сумніви бентежать груди:
А що, як млосно буде
І від їхнього фаст-фуду?
Втім, сподіваюсь, якось пронесе...
2007 |
