|
«А если слепой ведёт слепого, то оба упадут в яму».
Матф. 15:14.
«Ленин! Тут и сел старик».
А.Т. Твардовский. «Ленин и печник».
Там, де ліс до траси близько,
За грибами, на пленер
Наш типовий український
Йшов собі пенсіонер.
Сивий дід, підсліпуватий,
Видно, доля нелегка,
Принести у рідну хату
Захотів хоча б грибка.
Бо реформи з кожним часом
Коротили йому вік.
Раптом – мчить авто по трасі.
Стало. Вийшов чоловік.
Коло нього охорона:
«Колесо! Ремонт! Момент!»
Гордий весь, хоч не в погонах:
Президент? Не президент?
Фейс неголений, одначе,
Погляд – де там той удав!
Десь дідусь наш його бачив,
Та, сліпенький, не впізнав.
– Ну, як справи? – каже пан той,
Наче б то старий був друг.
Дід мовчав. Пляшки з-під «Фанти»
Та сміття було навкруг.
Потім каже: – Мов холєра
Ті реформи, як біда.
Чув по радіо прем’єра,
Повний, повний він…чудак!
Чи народ ще є в запасі?
Ну, а цей хай проліта?!
Пан завмер і…розсміявся:
– От народна темнота!
Потім глянув полум’яно
(Окуляри в горизонт)
– Вір, дідусь, усе за планом,
Уряд має свій резон.
Ось іще скасуєм пільги,
Транспорт, ліки то ж розход!
Геть всі виплати пенсійні –
Заживе тоді народ!
Збільшим вдвоє ціну газу,
Тільки б Рада була «за»…
Пан зайшовся від екстазу,
В дідуся в очах сльоза:
– А навіщо це, добродій?
Може, всіх одразу в морг?
– Діду, ви село та й годі!
МВФ бабла дасть в борг!
І хмільний від перспективи,
Він пішов сідать в авто.
Непоголений, щасливий.
А старий у слід: – Ви хто?!
Як ім'я? Ви, може, геній?
Я тоді у вас повчусь…
Чує здалеку: – Арсеній!
– Сєня?! Тут і впав дідусь.
Впав, сердешний, на коліна,
Де трава, паркан, дуби,
І з натхненням, без упину
Став зрізать гриби, гриби!
Назбирав силену силу,
Підхопився, встав з колін,
Вдома склав гриби в посилку,
Напис вивів: «У Кабмін»
І на пошту! Та у дворі
Доганя його жона:
– Там же повно мухоморів,
Та й поганка не одна.
– Помиливсь, я ж той… сліпенький,
А грибків же, як лупи.
І додав іще старенький:
– Гірше, як вожді сліпі.
Поведуть сліпих – і в яму.
Потім стиснув кулака,
Та й пішов на пошту прямо!
І тепер ефект чека.
На городі і за чаєм,
І в гостях десь у куми
Дід надії не втрачає.
Тож, надіймося і ми… |
