Ішов я полем українським, чистим
Село, тополі, вічний краєвид.
І раптом жінка гарна у намисті,
Та з’ясувалось, то був трансвестит.
Коло ріки зустрів я дві отари,
Ішла скотинка і здіймала пил,
І пастушки пасли вівець на пару,
І кожний з них пишавсь, що зоофіл.
В село зайшов я, і у кожній хаті,
Міцні як воли, горді мов орли,
Свідомі, працьовиті та завзяті,
Різноманітні збоченці жили.
А потім геї, десять чи п'ятнадцять,
(У них в районі був місцевий клюб)
До мене сильно стали залицяться,
Бо з’ясувалось, що я хлопцям люб.
І я тікав, тікав, хоча второпав,
Що досягли ми світлої мети,
Що і у нас нарешті тут Європа…
От, тільки б встигнути від підорів втекти! |
