Десь на хуторі Параски,
Там, де ліс густий,
Жив колись козак Поплавський,
Мудрий і простий.

Мав свиню, гуся та кури,
Але все продав,
І якусь нову культуру
В полі доглядав.

Раз приїхало начальство,
Бачить, щось росте.
І як гаркне: – Мрію з мальства
Саме про оте!

Ясно, просто, не по-панськи
Вийшло в козака.
Дать Поплавському гетьманство
Рішенням ЦК!

Десь на хуторі Параски,
Там, де ліс густий,
Жив колись козак Поплавський,
Мудрий і простий.

Мав свиню, гуся та кури,
Але все продав,
І якусь нову культуру
В полі доглядав.

Раз приїхало начальство,
Бачить, щось росте.
І як гаркне: – Мрію з мальства
Саме про оте!

Ясно, просто, не по-панськи
Вийшло в козака.
Дать Поплавському гетьманство
Рішенням ЦК!

Дали шубу в нагороду,
Шапку від кутюр,
І засіяли городи
Кращою з культур.

А щоб радість в кожну хату
Швидше увійшла,
Став Поплавський ще й співати
В клубі край села.

Нажене трудящих краю,
“Dlby” увімкне
І з дівками їм волає:
– Ай не-не! Не-не!

Хоч з піснями стало брудно.
«Піпла», щоб він скис,
Прямо в клубі стало нудить,
Ломки почались.

Та козак надбання духу
Врятувать зумів:
Хто його культуру нюхав,
Той сприймав і спів.

І пішло: нюх-нюх – і пісня!..
Наче тихий рай.
Під «фанеру» народився,
З нею і вмирай.

І коли прийшли з-за лісу
Моцарт, Бах та Гріг,
Наш козак, зібравши військо,
Клятих переміг.

Унесли ворожі шкури
Шнітке та Кобзон.
А Поплавський товстим муром
Оточив кордон.

І під музику вже звичну
Стало файно жить,
Бо струмочок електричний
Вздовж стіни біжить.

Хто від Сум аж по Карпати
Поглядає з веж?
То Поплавського орлята
Віддані без меж!

Хто ваш геній, хто ваш класик,
Молодість, весна?
Каже юність: – Наш Поплавський,
Інших ми не зна!

Хто безгрішний, чистий, свя̀тий
Хліб з небес приніс?
– Тато! Тато! – стогне натовп,
І чорніє ліс...

2002.