Десь на хуторі Параски, Там, де ліс густий, Жив колись козак Поплавський, Мудрий і простий.
Мав свиню, гуся та кури, Але все продав, І якусь нову культуру В полі доглядав.
Раз приїхало начальство, Бачить, щось росте. І як гаркне: – Мрію з мальства Саме про оте!
Ясно, просто, не по-панськи Вийшло в козака. Дать Поплавському гетьманство Рішенням ЦК!
Десь на хуторі Параски, Там, де ліс густий, Жив колись козак Поплавський, Мудрий і простий.
Мав свиню, гуся та кури, Але все продав, І якусь нову культуру В полі доглядав.
Раз приїхало начальство, Бачить, щось росте. І як гаркне: – Мрію з мальства Саме про оте!
Ясно, просто, не по-панськи Вийшло в козака. Дать Поплавському гетьманство Рішенням ЦК!
Дали шубу в нагороду, Шапку від кутюр, І засіяли городи Кращою з культур.
А щоб радість в кожну хату Швидше увійшла, Став Поплавський ще й співати В клубі край села.
Нажене трудящих краю, “Dòlby” увімкне І з дівками їм волає: – Ай не-не! Не-не!
Хоч з піснями стало брудно. «Піпла», щоб він скис, Прямо в клубі стало нудить, Ломки почались.
Та козак надбання духу Врятувать зумів: Хто його культуру нюхав, Той сприймав і спів.
І пішло: нюх-нюх – і пісня!.. Наче тихий рай. Під «фанеру» народився, З нею і вмирай.
І коли прийшли з-за лісу Моцарт, Бах та Гріг, Наш козак, зібравши військо, Клятих переміг.
Унесли ворожі шкури Шнітке та Кобзон. А Поплавський товстим муром Оточив кордон.
І під музику вже звичну Стало файно жить, Бо струмочок електричний Вздовж стіни біжить.
Хто від Сум аж по Карпати Поглядає з веж? То Поплавського орлята Віддані без меж!
Хто ваш геній, хто ваш класик, Молодість, весна? Каже юність: – Наш Поплавський, Інших ми не зна!
Хто безгрішний, чистий, свя̀тий Хліб з небес приніс? – Тато! Тато! – стогне натовп, І чорніє ліс...
2002. |