|
Якби ви знали, діячі,
Як нам набридли ваші пики,
І ви, з трибун дурноязикі,
І ви, кудлаті співачі,
Що десь волаєте до ночі,
Вже так намуляли нам очі,
Що ми б сховались залюбки,
Щоб день не бачить ваші рила.
Та ні ж, ви знову, як круки,
Усюди лізете без мила:
«Дивіться, ось ми, гарні ми,
Вам інших, людоньки, не треба!»
Втекти б до сонця, поля, неба
Від тої вашої юрми,
Що тхне горілкою та лаком.
Або гектарів двісті з гаком
Відгородити вам землі,
Щоб ви гасали там, за муром.
Ні, не як табір, все культурно,
Доляри, з їжею кулі
Кидать туди вам без упину.
Лише забудьте Україну.
ЇЇ натомленій душі
Потрібен спокій, Божа ласка…
Отак я мрію. Знаю — казка.
Бо ви нахабні, як прищі —
Замажеш спереду вас трошки,
Почнете ззаду виникать.
Та й де узяти стільки грошей,
Щоб пельки вам позатикать?! |
