|
«Одного разу в мене було враження, що я
сиджу на колінах у Степана Бандери,
і він мене гойдає»
«…Начебто була я членом КПРС. Кажу вам,
плебеї і лакеї, московські прихвосні, регіональні
найманці! НІ! Тим, за кого ви намагаєтеся мене
видавати, ніколи не була».
З фантазій відомого українського політика Ірини Ф.
Вечір надходить, втомилася Неня,
Рідна земля засина, мов дитя,
Двоє під ковдрою – Іра та Ленін
(Фотка маленька колишнього вождя).
Іра ліхтариком світить у темряві,
Вусики рідні, борідка руда,
Ленін примружено дивиться, геній,
Слуха, як жінка йому доклада:
– Любий Ілліч, якби тільки ви знали,
Як же набрид мені той «Свербибок»!
Як же я хочу розрить у підвалі
Мій червоненький партійний квиток,
Знову на з’їзді стрічать піонерію,
Знову співати про КПРС…
Тільки не можу, бо маю в Бандері я
Чисто практический свой интерес.
І хай плебеї там пишуть – не чесна я,
Зрадила вас, ідеали Кремля.
Просто змінились партійні інвестори,
В тому суть часу, все інше – «ля-ля».
Ви, як раніше, для мене єдиний,
Бачила вчора я вас у ві сні,
Як ви гойдали мене на колінах!
Як було гарно, солодко мені…
Милий, коханий товаришу Ленін,
Ну, роздобудьте ви трохи бабла!
Прапор червоний піднімем над Ненею,
Я б вам як Крупська, як мати була.
Про комунізм я б усюди всім парила,
Вашим ідеям навчала дітей,
Потім мій бюст на Майдані ушкварили б,
Потім лягла би до вас в мавзолей…
Мрії мої знаєш ти, Володимире,
І оця ковдра, можливо, хіба.
Зранку піду, тіпа, із побратимами
Всюди горлати, волати: «Ганьба!»,
Знов зображати народне піднесення,
Знову брехать, що Європа чека…
Слава героям! Пробач, мій ріднесенький,
Леніну слава і слава ЧК! |
