|
У Франкфурті-на-Майні,
Струнка, мов сервілат,
Жила дівчина файна
Гертруда Зундерблат.
А в місті Дюссельдорфі,
Міцний, неначе шнапс,
Хлопчина жив моторний
На ймення Карл-Хайнц.
І доля так бажала,
(А в неї путь крута):
Зустріла Хайнца-Карла
Гертруда молода.
У жаркім ресторані,
Де пахощів туман,
Сардельку їла пані,
А поруч – юний пан.
А далі наче злива –
Контакт не знає меж:
Гертруда любить пиво
І Карл-Хайнц теж!
- Свинячу ніжку, фройлян?
- Зер гут! І ще кроля!
- А як печінку? З кров’ю?
- Натюрлих! Я!Я!Я!
Ну повне душ єднання,
І шлунків, і сердець!
Сидять вони рум’яні
І спільно травлять зельц.
Пішов тридцятий келих,
І раптом, гульк! І знов
У грудях щось. Ой, леле!
Майн гот, невже любов?
Та долі того мало,
Сльоза їй миє шлях:
Дівчинка полюбляла
Футбольний клуб «Ейнтрахт».
А хлопець – «Карлсруе»
Любив до забуття.
І з того захлинулись
Прекрасні почуття.
Пішли на різні боки,
І ось вже п’ятий рік
Їдять поодинокі
І зельц, і сало-шпик…
Скажу, мов рідній жінці,
Тож вірте ви мені:
Дурне життя у німців,
І німці геть дурні!
Ні запитів культурних,
Ні глибини проблем,
А тільки б пити з кухлів
Та слухать «Боні-М».
Та щоб моя Галина
Любила б «спартаки»,
То я б її, скотину,
Зрубав би на шматки! |
