Ой, Голани мої, ви Голани!
Сектор Газа, «узі» та Моссад…
Звавсь колись Суботенком Степаном,
А тепер звуся Іцик Шабад.
Закрутився у хвилях міграцій,
Жінка й теща кричали: «ОВІР!»
Тільки досі вночі мені сняться
Наш колгосп і Петро-бригадир.
Я лежу у голанськім окопі,
Як звелів мені батько Шарон.
Десять літ ми не бачились, хлопці,
Десять літ не пили самогон.
За горбочком араби, араби…
Міцно пейс, наче вуса, кручу.
«Гей, в атаку!» - подзвонять зі штабу.
«Хай живе Тель-Авів!» - закричу.
Як ви там, друзяки з-під Полтави?
Чи скінчилась ота каламуть?
Збудували нарешті державу?
Десь я чув, у вас менше крадуть.
Напишіть, бо так знати охота,
Чи цвіте яблуневий мій сад.
Залишаюсь солдатом спец-роти,
Друг ваш Стьопа та Іцик Шабад.
2001 р. |
