Ой, Голани мої, ви Голани! Сектор Газа, «узі» та Моссад… Звавсь колись Суботенком Степаном, А тепер звуся Іцик Шабад. Закрутився у хвилях міграцій, Жінка й теща кричали: «ОВІР!» Тільки досі вночі мені сняться Наш колгосп і Петро-бригадир. Я лежу у голанськім окопі, Як звелів мені батько Шарон. Десять літ ми не бачились, хлопці, Десять літ не пили самогон. За горбочком араби, араби… Міцно пейс, наче вуса, кручу. «Гей, в атаку!» - подзвонять зі штабу. «Хай живе Тель-Авів!» - закричу. Як ви там, друзяки з-під Полтави? Чи скінчилась ота каламуть? Збудували нарешті державу? Десь я чув, у вас менше крадуть. Напишіть, бо так знати охота, Чи цвіте яблуневий мій сад. Залишаюсь солдатом спец-роти, Друг ваш Стьопа та Іцик Шабад.
2001 р. |